Герой, зрадник чи жертва обставин: ким був Петро Болбочан і чому нині через нього чубляться в інтернеті

18 жовтня у Львові сталася резонанса подія (про неї детально писали колеги з Zaxid.net). На цей день було заплановано лекція про історію лівого руху в Західній Україні. Її мав прочитати Владислав Стародубцев для своїх однодумців, прихильників "лівих поглядів". Але захід не відбувся через те, що у Владислава стався кінетичний конфлікт з ідеологічними опонентами – адептами "правих поглядів" на чолі з Ігорем Шолтисом.

У підсумку Стародубцеву розбили обличчя (він стверджує, що його били та душили декілька людей), натомість опоненти кажуть, що і самі отримали, а "лектор" спровокував їх, діставши з кишені не встановлений, але вочевидь небезпечний предмет.

Хто з представників двох полярних субкультур був ініціатором суперечки, наразі, з'ясовують компетентні органи. Натомість, думки щодо того, хто правий, а хто винуватий з морального боку, розділились. Однозначним висновкам заважає той факт, що обидва головних учасників конфлікту є ветеранами ЗСУ та вважають себе патріотами України. Втім, вочевидь мають різні погляди на Україну та її історію.

Вірусним підтвердженням цієї тези став скрін з соцмереж Стародубцева (нині профіль закритий) з гострою критикою на адресу Петра Болбочана – героя штурму Криму в 1918-му, який був розстріляний фактично за наказом прибічників іншого героя Української революції – Симона Петлюри. При цьому і Болбочан, і Петлюра в сучасній Україні вшановуються на державному рівні.

Постать Петра Болбочана дійсно трагічна і, як виявили нинішні події, досі неоднозначна. Щоб розібратися, ким був Петро Болбочан і чому українці досі сперечаються щодо його постаті та ролі, 24 Канал звернувся до історика та штаб-сержанта Хорунжої служби 17 Полтавської бригади 2 корпусу "Хартія" НГУ Віталія Скальського.

Хто такий Петро Болбочан

Про одного з найяскравіших героїв Української революції 1917 – 1921 років полковника Петра Болбочана відомо досить багато. 24 Канал розповідав його біографію та детально зупинявся на бойовому шляху полководця, зокрема, на успішному штурмі Криму та звільненні півострова від більшовиків в 1918 році. Але за українцями тоді наступала німецько-австрійська армія. Це не скасовує геніального задуму та виконання операції, але додає важливого контексту.

Похід Болбочана на Крим на карті DeepState

У сучасній Україні на честь Болбочана названі близько трьох десятків вулиць, йому встановлені два пам’ятники – у Києві та Кам’янці-Подільськом (найвідоміший – київський, розташований у сквері на Лук'янівці біля кінотеатру "Київська Русь"). До речі, там до 2008-го був пам'ятник іншому учаснику подій 1917 – 1921 та противнику Болбочана – комуністу Станіславу Косіору, згодом – одному з організаторів Голодомору.

Також Болбочана вивчають у шкільній програмі, про нього написано чимало наукових робіт, його ім’я носить бойовий підрозділ – 3-тя БрОП Нацгвардії, що нині в лавах Сил оборони боронить Україну від нової російської навали.

Середні ціни в мережі АЗС «Amic Energy» станом на

Нині схований допис Владислава Стародубцева, який спровокував бурхливу реакцію / Скріншот

Посприяли популярності постаті полковника серед українців і сучасні технології. Мова про ШІ та соцмережі.

Завдяки першим було колоризоване фото урочистого обіду Болбочана, Вільгельма Габсбурга та Всеволода Петріва в Царицинському Куті на Запоріжжі (нині це село Приморське Степногірської селищної громади Василівського району, у травні 2026-го його звільнили від окупантів Сили оборони).

Вільгельм Габсбург, полковники Петро Болбочан та Всеволод Петрів зі своїми військами та місцевими мешканцями на Запоріжжі, кадр 1918-го та його сучасна колоризація/ фото з архіву Легіону УСС, яке знайшов і оцифрував історик Василь Лопух

Завдяки другим – віднайдене істориком Василем Лопухом у Вінніпезі фото набуло культове статусу. Дякувати за це треба вірусному посту Андрія Іллєнка, колишнього народного депутата від партії "Свобода", а нині – офіцера Нацгвардії.

У березні 2026-го він виклав фрагмент фото у своєму пості на фейсбуці та зробив у дописі до нього сміливе припущення про те, якою була б Україна, якби визвольні змагання у версії Болбочана перемогли. Пост зібрав 10 тисяч лайків, купу перепостів і був поширений багатьма ЗМІ.

Пост Андрія Іллєнка:

Звісно, пан Іллєнко вдався до того, що історики називають “якбитологія” і закликають категорично ніколи робити. Бо описані у мережевому пості мрії навряд чи могли стати реальністю, навіть якби запропоновані рецепти були виконані. Хіба що в паралельному всесвіті, де Антанта програла, а в Німеччині та Австро-Угорщині не відбулися революцій.

Бо саме ці держави були союзниками України навесні 1918-го, відповідно у держав Антанти, які за пів року після моменту, зафіксованому на фото, здобудуть перемогу у Першій світовій, було несприйняття УНР як союзниці своїх ворогів. До того ж Антанта робила ставку на “білий рух”, зокрема, генерала Денікіна, який незалежної України не визнавав та був затятим прихильником "єдиної та неподільної Росії". Майже як Джордж Буш-старший у 1991-му.

За що критикують Болбочана

Коли говорять про Болбочана як героя, мають на увазі успіхи весни 1918-го року. Втім, наступні місяці - це те, за що полковника критикують.

Що "пригадують" Петру Болбочану:

• експропріації грошей з міських бюджетів;
• життя "на широку ногу", що вважалося "не демократичним";
• участь в антигетьманському повстанні та його нібито особисту зраду гетьмана Павла Скоропадського восени 1918-го;
• здачу фактично без бою Лівобережжя більшовикам на початку 1919-го та каральні акції проти селян;
• перший арешт у січні 1919-го та звинувачення в державній зраді, крадіжці грошей і змові з білогвардійцями;
• спробу заколоту в червні 1919-го проти Директорії та Симона Петлюри з метою встановлення правої диктатури.

З останньою претензією були солідарні сам Петлюра, голова Ради Міністрів Борис Мартос, Володимир Винниченко та інші очільники УНР, зокрема, топові військові, такі як отаман Омелян Волох і Володимир Сальський. Власне, вона і стала роковою для Петра Болбочана. 29 червня 1919 року його розстріляли. Як зрадника Української революції.

Тоді у критиків Болбочана сумнівів не було. Натомість в історичній науці такої одностайності не спостерігається.

Віднайдені істориком Геннадієм Єфименком вирізки з номерів Кам'янець-Подільського часопису "Селянська громада" (червень 1919 року) з офіційним урядовим зверненням щодо суду над Болбочаном та безпосередньо з вироком надзвичайного військового суду

Як можна виправдати претензії до Болбочана:

• гроші були потрібні на військо, приблизно те саме нині робить Кабмін для фінансування Сил спротиву, коли забирає гроші з місцевих бюджетів, щоб прифронтові міста умовно на клали плитку "на всі гроші";
• Болбочан не жив у надмірних розкошах, його персональне купе було необхідністю, а на війні ві не наживася, навпаки після першого арешту його майно було конфісковане;
• Болбочан був представником "ворожого класу" не за народженням, а за військовим званням. За тодішнім поширеним уявленням про справедливість офіцер належав до "експлуататорів", якщо не довів протилежного.
• Болбочан брав участь в Антигетьманському повстанні, але перед тим неодноразово попереджав Павла Скоропадського і закликав піти на поступки;
• відступ з Лівобережжя під час наступу більшовиків – був виправданий. Болбочан не мав достатньо сил для відсічі, тому вирішив зберегти військо, щоб уникнути "нових Крут" і надмірних жертв;
• факту змови з "білими" доведено не було, з-під арешту Болбочана звільнили;
• насправді Болбочан не чинив заколоту, а хотів лише відновити своє законне право та повернутися до командування Запорізьким корпусом, який справедливо вважав своїм дітищем.

За словами Віталія Скальського, це питання світоглядне, відповідно дол чого і відбувається інтерпретація історичних фактів. Для декого Петро Болбочан є взірцем "сильної руки", прихильником залізної дисципліни та рішучих і навіть радикальних кроків для її досягнення. Для інших – відірваним від реалій ідеалістом, який не знайшов і, схоже, не шукав спільної мови з Петлюрою, Вінниченком, Коновальцем, Мельником та іншими, і в підсумку сам став жертвою власних уявлень про справедливість і віри в силу закону.

Віталій Скальський

фахівець з історії Української революції

Болбочан для багатьох в Україні є історичною постаттю, на яку варто рівнятися. У біографії Болбочана є на що дивитися… Болбочан виглядає як державник, як людина, яка ставила інтереси держави вище всього. Болбочан вмів розбудовувати армію, зробити так, щоб це була боєздатна військова одиниця, військовий підрозділ з дисципліною… Хоча, безумовно, завжди знайдуться люди, які можуть його розкритикувати. Бо він часто ігнорував інтереси, потреби тих самих військовослужбовців… Тобто ставлення до Болбочана – справа світоглядна.

А чи був заколот Болбочана взагалі

Таким чином, маємо цікаву ситуацію в українській політиці історичної пам'яті, бо нині офіційно та одночасно вшановується як Петро Болбочан, так і Симон Петлюра – той, у заколоті проти кого Болбочана звинувачують. Сам Петлюра формально до вироку Болбочану стосунку не має, але важко заперечувати, що він не хотів його страти. Так само, як і інші члени Директорії, адже вважали полковника небезпечним і харизматичним конкурентом, ба більше – ворожим соціальним елементом.

Петро Болбочан вітає Симона Петлюру з новим 1919-м роком, зверніть увагу на написання прізвища полковника / фото – паблік "Визвольні змагання"

Про це говорить історик Віталій Скальський. Намагаючись пояснити причини показної розправи над популярним полководцем науковець закликає зважати на історичний контекст, в якому опинилась Україна в 1919-му році. Директорія, яка прийшла до влади внаслідок заколоту і державного перевороту, переживала кризу легітимності, при цьому була змушена боротися за виживання держави.

Це був період гарячої фази війни УНР проти більшовиків. Ті невпинно наступали, не рахуючись з втратами і маючи за ефективну зброю пропаганду (нині б назвали це ІПСО). Армія УНР переживала кризу і була дезорганізована. Наростала анархія, поглиблювався конфлікт між професійними військовими, що стояли на чолі війська, та політиками-соціалістами, а також так званими "отаманами". До цього додалась епідемія тифу та пандемія грипу (так звана "іспанка"), які викосили військо УНР.

Внутрішня незгода дала вихід у 1919-му, який став для України часом постійних інтриг, змов і заколотів.

Насправді тоді була така логіка. Піднімати повстання проти власного уряду. Це лягало в логіку того 1919-го року. Тільки "лінивий політик" не спробував вичинити державний переворот, – іронізує Віталій Скальский.

Історик називає декілька прикладів внутрішніх спроб повалення Директорії, зокрема, повстання отамана Володимира Оскілка в Рівному в квітні 1919-го, яке безпосередньо передувало червневим подіям, відомим як "заколот Болбочана". Також варто зважати, що спроба Болбочана взяти влади в Запорізькому корпусі Дієвої армії УНР відбувася під час наступу більшовиків і наступного контрнаступу українських військ – у розпал успішної Проскурівської операції, від результату якої залежало майбутнє всього спротиву та виживання УНР. Нагадаємо, Україна тоді перебувала, за влучним образним висловом, у "трикутнику смерті", зажата між більшовиками, "білими" та поляками.

Диспозиція наступна: під час успішного контрнаступу, який очолювали якраз "запорожці", якими тоді керував Володимир Сальський, Болбочан усуває його від керування та оголошує новим командувачем себе. Цікаво, як ще це мали сприйняти?

При цьому і у Болбочана була своя логіка і певна легітимність. Її пояснює Віталій Скальський.

Віталій Скальський

фахівець з історії Української революції

Вирок військово-польового суду говорить про те, що Болбочан справді готував переворот, тим паче перед тим був заколот Оскілка в Рівному (29 – 30 квітня 1919 – 24 Канал), який партія соціалістів-самостійників (УПСС – 24 Канал) підняла та хотіла вчинити державний переворот, привести до влади свій уряд… Логіка Болбочана була наступною: після першого арешту в січні 1919 року не був звільнений, а лише відсторонений. Тому [Микола] Гавришко, державний інспектор Запорізького корпусу, просто поновив на посаді. Було використано лазівку в законодавстві, що якщо когось відсторонили, а потім від через якийсь час повертається.

Далі настає час інтерпретацій: з одного боку, державний інспектор ніби мав право повертати Болбочана на посаду. Але з іншого, призначати командувача корпусом мав би Головний Отаман або хоча би військовий міністр. Тому для Петлюри та опонентів полковника це була саме "зрада". Втім, навіть тут простежується "особливе ставлення", бо у підсумку розстріляли за неї тільки Болбочана (старшин Запорізького корпусу, які підтримали Болбочана, згодом звільнили, а Микола Гавришко втік і переховувався, а згодом був "амністований").

Віталій Скальський

фахівець з історії Української революції

Гавришко справді мав право відновити на посаді Болбочана, але таку масштабну постать як Болбачана не могли не помітити, що він повернувся на свою посаду. Відповідно розпочалися якісь такі дії і противники оцінили це як спроба захопити владу. Хоча, напевно, спроба захопити владу – це оголосити себе саме Головним Отаманом, а не командиром Корпусу… Але розстріляли тільки Болбачана, бо вочевидь він пропонував альтернативу, яка, напевно, серед певної частини тодішньої політичної еліти могла викликати симпатії. І десь тут, можливо, заграла заздрість чи якісь політичні інтриги.

Втім, історик Скальський закликає не шукає історичних підтекстів і паралелей, хоч і визнає, що утриматися від того важко.

Віталій Скальський

фахівець з історії Української революції

Коли у нас знімають чергового міністра оборони, чи головкома, ми ж теж постійно шукаємо якісь політичні підтексти. Нібито Зеленський побачив в Залужному якусь загрозу для себе, а потім Сирський у Федорову. Відбуваються якісь постійні інтриги, але це доля всіх відомих людей - постійно хтось когось підозрює… Це і є політична діяльність. Але ми не можемо влізти в голову людей, які жили 100 років, тому більше 100 років А документи? У документах жоден з персонажів не написав, що [планував таку змову] хотів зробити Болбочана її лідером.

Історик звертає увагу, що з наявних нині фактів не випливає, що Болбочан планував змову проти Петлюри, його амбіцією було лише повернути собі командування Запорізьким корпусом. А те, що це може бути трактовано його ворогами як зрада, схоже, не усвідомлював. За що і заплатив власним життям.

За злою іронією долі, головний опонент Болбочана – отаман Омелян Волох, який в першій половині 1919-го був фактичною правою рукою Симона Петлюри у воєнних справах і якого вважають головним винуватцем страти Болбочана, за кілька місяців дійсно вчинить заколот і перейде на бік більшовиків, завдавши УНР дуже болючого удару. Втім, навіть ця зрада не знищить УНР – Україна продовжить боротьбу.

При цьому для охочих поспекулювати та "провести паралелі" з сьогоденням вистачає. Історична фактура цьому сприяє, бо після усунення Болбочана від командування Запорізьким корпусом і звільнення з-під арешту його вислали до Станіслава, а згодом запропонували фактично "дипломатичну посаду" – бути представником УНР в Італії та формувати підрозділи з полонених українців, що були громадянами Австро-Угорщини. Тільки на відміну від Залужного в 2024-му Болбочан у 1919-му році відмовився.

Сучасні історики кажуть, що страта Болбочана поглибила розкол професійних військових та політиків, що прирекло УНР. Петлюра від усунення конкурента (якщо він ним був) не виграв, але й надалі продовжував боротьбу, ставши символом українського спротиву. На жаль, тодішня українська держава вимушено опинилась в екзилі, а українські землі опинились у складі сусідніх держав – СРСР, Польщі, Чехо-Словаччини та Румунії.

Показово, що згодом Росія знищила і прибічників, і противників УНР, і ливих, і правих, і "радикальних центриістів" – всіх, до кого змогла дотягнутися. Але все це післязнання, яке маємо ми. Натомість Петлюра, а тим більше Болбочан такого розкошу не мали.