Виверження Кікай-Акахоя сталося приблизно у 5250 році до нашої ери. Серією вибухів воно викинуло з-під морського дна величезну кількість магми та вулканічного матеріалу. За шкалою вулканічної вибуховості подія отримала 7 балів із 8, а такі виверження трапляються раз на 500 – 1000 років, пише ScienceAlert.
AdvДля громад збирачів і мисливців культури Дзьомон, які тоді жили в Японії, це була катастрофа неосяжного масштабу. Відтоді як сліди виверження вперше виявили в 1970-х роках, експерти сперечалися про його наслідки. Вони не знали, чи змогли суспільства оговтатися і наскільки.
Тепер міжнародна команда дослідників уважніше вивчила це питання в журналі Science Advances і дійшла висновку, що подекуди люди виявилися винахідливішими й адаптивнішими, ніж вважали раніше.
Це виверження мало бути нищівним: воно вибухнуло з морського дна майже без попередження. Воно накрило японські острови потужними землетрусами та велетенськими цунамі, а потім вкрило ландшафт кількома метрами вулканічного попелу– прокоментував археолог Пітер Джордан з Лундського університету у Швеції.
РекламаЯк учені відстежили активність людей?
Дослідники проаналізували 540 наявних археологічних зразків, які зібрали по всій Японії. Їхній вік становить від 8000 до 6500 років, тобто охоплює кілька сотень років до виверження і після нього. Вчені порахували, скільки знахідок із радіовуглецевим датуванням, наприклад, вугілля чи кісток, припадає на періоди до катастрофи та після неї в кожному регіоні. Так вони оцінили, наскільки активним було населення.
ПальнеСередні ціни в мережі АЗС «Amic Energy» станом на
Виявилося, що деякі частини зони ураження на дуже довгий час стали непридатними для життя. В інших місцях є ознаки того, що люди переселялися, опановували нові навички та змінювали спосіб життя.
Хто пішов, а хто залишився?
Традиційні громади збирачів і мисливців культури Дзьомон у південній частині острова Кюсю, найближчій до виверження, могли скорочуватися ще до нього. На півночі острова розміри й кількість поселень зростали перед катастрофою, і ця тенденція тривала після неї. За версією авторів, така стійкість могла бути наслідком того, що частина постраждалих пішла з небезпечної зони.
РекламаНайшвидше відновилося морське життя, а за ним рушили й люди. Дослідники припускають, що вцілілі з материкових районів перебралися на узбережжя й пристосувалися до нового способу життя.
Катастрофа забрала багато життів. Проте вцілілі мігрували, налагоджували нові соціальні зв'язки, винаходили нові види господарювання і, схоже, знайшли творчі способи вижити, а згодом і процвітати в нових умовах після лиха– заявив археолог Енріко Крема з Кембриджського університету у Великій Британії.
Джордан додав, що навіть у найбезвихідніших ситуаціях у вцілілих і громад є вибір, хоч який обмежений. Люди мусять діяти, ухвалювати рішення, пристосовуватися, співпрацювати й шукати нові зв'язки та соціальні мережі.
Що сталося у віддаленіших регіонах?
Вплив виверження відчули й далеко від епіцентру. Наприклад, навколо затоки Ісе населення зростало, але цей ріст зупинився, а подекуди навіть змінився спадом. Вчені вважають, що причиною могло бути короткочасне похолодання після виверження або поки не встановлений ефект зміни клімату. Ще одне можливе пояснення – втрата джерел їжі. Випасаючись на вкритих попелом землях, олені та кабани могли стирати зуби, і тому жили менше.
РекламаЧому це важливо сьогодні?
Результати допомагають краще зрозуміти, як людство реагує на стихійні лиха й черпає сили для виживання. Це дедалі актуальніше в світі, де відбуваються значні зміни клімату та погоди. На думку Джордана, дослідження поглиблює розуміння того, як культури й суспільства по-різному справляються з раптовими потрясіннями та катастрофами.
