Прибувши до США, Пулітцер погано володів англійською. Він ще не підозрював, що минуть роки, і його премія стане однією з найгучніших відзнак для англомовної журналістики та загалом культури. Історію гучного успіху, яка стала можливою не завдяки, а всупереч життєвим обставинам, розповідаємо у матеріалі 24 Каналу.
AdvВід мрії про військову кар'єру до медіаімперії
Пулітцер народився 1847 року в Угорщині у доволі заможній родині торговця зерном. Ранні роки майбутнього медіамагната минули у місті Мако, а згодом сім'я перебралася до Будапешта. Бізнес батька успішно розвивався, тому Пулітцер здобув блискучу освіту, зокрема, навчаючись у приватних школах. Понад усе він мріяв про військову кар'єру, однак отримував відмови через слабке здоров'я. Зрештою, зустрівши вербувальника зі США, вирішує будувати кар'єру в Союзній Армії. Прибувши до Штатів, Пулітцер втік з корабля, щоб не віддавати грошову винагороду вербувальнику.
РекламаУ Бостоні Пулітцер записався до Lincoln Cavalry, де й розпочав свій шлях. На той час він чудово володів німецькою та французькою, тим часом англійську довелося вчити у процесі. Згодом Пулітцер вирушив до Сент-Луїса, де пробував себе у різних професіях, перебиваючись випадковими заробітками. Крім того, він продовжив приділяти значні ресурси самоосвіті. Фактично шлях Пулітцера до майбутньої медіаімперії розпочався у міській Торговій бібліотеці. Під час випадкової дружньої розмови редактори місцевої щоденної газети Westliche Post запропонували йому першу роботу у журналістиці.
У новій для себе сфері Пулітцер проявив неабиякі старання та креатив. Вже через чотири роки, у 1872, коли газета опинилася на межі банкрутства, 25-річний журналіст викупив контрольний пакет акцій і став видавцем. Проте справжній успіх прийшов з історією газети St. Louis Post-Dispatch у 1878. Підписавши низку вдалих угод, Пулітцер став помітною персоною у медіасвіті.
РекламаУ спогадах колег Пулітцер постає справжнім професіоналом та ефективним лідером. Майже весь свій час він присвячував роботі, затримуючись "до опівночі або й довше". Щоб підвищити авторитетність газети та привернути увагу громадськості, Пулітцер публікував гучні розслідування, зокрема, про корупцію та ухиляння від сплати податків. Матеріали виходили під гострими заголовками, містили цікаві деталі й фактично сформували явище, яке сьогодні називають "жовтою пресою". У гонитві за гучними сенсаціями медіакомпанії під керівництвом Пулітцера та його конкурента Вільяма Герста сприяли погіршенню відносин між Штатами та Іспанією, зрештою, Конгрес США офіційно оголосив країні війну 1898 року.
Діяльність Пулітцера характеризували як "революцію однієї людини". Він публікував розгромні матеріали, проводив розслідування, викривав місцевих публічних людей, перезавантажив використання ілюстрацій в журналістиці та ініціював гучні соціальні акції. Зокрема, саме стараннями Пулітцера Статую Свободи таки вдалося встановити у Нью-Йорку. Успіх газет зростав, а з ними – й авторитет та медійність Пулітцера.
РекламаОдним з найгучніших кейсів стало видання The World. Завдяки вмілим крокам Пулітцера наклади зросли до 600 тисяч, газета здобула статус найпопулярнішої у США. Популярність зростала, гучність скандалів навколо діяльності – теж. Поступово змінювалися і підходи Пулітцера до роботи. Замість гонитви за "клікбейтністю" він почав формувати ідею журналістики як четвертої влади. Зокрема, наполягав на створенні школи, яка готуватиме справжніх професіоналів сфери.
Однією з найгучніших справ Пулітцера був корупційний скандал навколо Panama Canal Company у 1909. Медіамагнат викрив, що США заплатили їй 40 мільйонів доларів. Зрештою, Пулітцера звинуватили у наклепі на Теодора Рузвельта та інших. Водночас гучна справа завершилася перемогою на користь свободи преси.
З вершини успіху в емоційну яму
Хронічна перевтома від роботи та стрес поступово підривали і без того слабке здоров'я Пулітцера. Як справжній трудоголік, він ігнорував рекомендації лікарів та навіть скасував відпустку у Європі, яка мала допомогти покращити самопочуття. У 40 років Пулітцер фактично втратив зір. Крім того, через уражену нервову систему він страждав від гіперакузії – патологічної гіперчутливості до звуків.
РекламаНавіть найменший шум завдавав Пулітцеру колосального фізичного дискомфорту. Проте навіть тоді він не відмовився від улюбленої справи. Чим гучнішим ставав успіх Пулітцера, тим моторошніша тиша оточувала його. Зрештою, він побудував собі звукоізольовану яхту та особняк зі спеціальним "Сховищем" – кімнатою на подвійних підвісних стінах, куди не проникав жоден звук. Його секретарі змушені були носити взуття на гумовій підошві і не мали права навіть голосно дихати. Для спілкування з колегами Пулітцер розробив спеціальну систему знаків. Фактично втративши зв'язок з реальністю, він продовжив її формувати.
Пішов з життя медіамагнат 29 жовтня 1911 року на борту своєї яхти у США. Через рік заснували Колумбійську школу журналістики, а ще через п'ять – у 1917 – вручили першу Пулітцерівську премію.
У спадок після себе Пулітцер залишив сучасну журналістику. Проте за успіх, який не втратив актуальності і через сто років, йому довелося заплатити ціною власного здоров'я і моторошною тишею навколо аж до смерті.
