Навіщо на дні радянських склянок і тарілок вибивали цифри: що вони означали

Ці знаки не були випадковими. За ними можна було дізнатися, де виготовили посуд, а в окремих випадках – навіть скільки він коштував. Для сучасних колекціонерів старе клеймо стало ще й способом приблизно визначити час виробництва речі.

Проте єдиного "шифру" для всього радянського посуду не існувало. Скляні й порцелянові заводи мали власні системи маркування, а клейма одного підприємства могли неодноразово змінюватися.

Чому на склянках вибивали 6 або 7?

На деяких радянських скляних виробах цифра була буквально цінником, який неможливо було загубити. Добре задокументований приклад залишив Дятьковський кришталевий завод. На його продукції початку 1960-х можна було побачити абревіатуру "ДХЗ" разом із числом і літерою "к". На гранчастій склянці місткістю 250 мілілітрів ставили "ДХЗ 7к", на 200-мілілітровій – "ДХЗ 6к", а на невеликій розетці – "ДХЗ 4к".

Вказувати ціну на виробі здавалося логічним для радянської продукції / Фото з соцмереж

Середні ціни в мережі АЗС «Amic Energy» станом на

У цьому випадку все читалося досить просто: літери означали Дятьковський кришталевий завод, а число – ціну в копійках. Такі позначення відомі на його продукції 1961 – 1963 років, після грошової реформи, йдеться у матеріалах про заводські клейма.

Ціна гранчастих склянок могла відрізнятися залежно від моделі. У джерелах про радянський посуд часто наводять 10-гранні склянки за 3 копійки, 16-гранні – за 7, а 20-гранні – за 14 копійок. Водночас переносити цю схему на будь-яку стару склянку не варто: різні заводи випускали різні моделі, і надійніше орієнтуватися саме на конкретне клеймо.

Навіщо було наносити ціну прямо на скло?

Рельєфне позначення мало очевидну перевагу – воно залишалося на виробі весь час. Паперову етикетку можна було відклеїти або загубити, тоді як цифра на дні була частиною самої склянки. Для масового й недорогого посуду це було зручним способом одночасно позначити виробника і вартість.

На пресованому склі такі знаки можна було отримувати безпосередньо під час формування виробу. Тому навіть склянки, якими користувалися десятиліттями, досі зберігають чіткі рельєфні літери й цифри. Саме через це сьогодні стару склянку іноді можна датувати точніше, ніж здається.

Наприклад, у Дятькові вже 1963 року затвердили нове клеймо: літери "ДХЗ" вписали у знак, обриси якого нагадували келих. Його використовували на продукції в наступні десятиліття.

Що означали позначки на тарілках і чашках?

Із порцеляною все складніше. На дні тарілки могла бути не одна цифра, а ціла комбінація клейм. Найважливішим був товарний знак підприємства. Заводи нерідко використовували легко впізнавані малюнки, а з часом змінювали їхній вигляд. Завдяки цьому сьогодні клеймо допомагає не лише встановити виробника, а й приблизно визначити період випуску посуду.

Додаткові позначення могли стосуватися сорту продукції або внутрішнього виробничого обліку. Тому випадкова цифра "2" чи "3" на старій тарілці сама по собі ще нічого не пояснює – її потрібно розглядати разом із клеймом заводу та знати, якою системою підприємство користувалося саме в цей період. Іноді інформацію передавав навіть колір.

Чому клейма на порцеляні були різних кольорів?

На окремих підприємствах колір заводського знака використовували для позначення сорту виробу. Наприклад, Первомайський порцеляновий завод у Пісочному в другій половині 1940-х застосовував таку систему: червоне клеймо відповідало вищому сорту, синє – першому, зелене – другому, а коричневе – третьому.

На початку 1950-х схема була подібною, хоча для третього сорту міг використовуватися також чорний колір. Але й тут немає правила, яке можна застосувати до всього радянського фарфору. Підприємства змінювали клейма, кольори та системи позначень, тому однаковий колір на виробах різних заводів або різних років не обов'язково означав те саме. Саме ця мінливість сьогодні і робить донне маркування корисним для колекціонерів. Кілька маленьких знаків на тарілці чи склянці можуть розповісти значно більше, ніж здається: хто її виготовив, до якого періоду вона належить, а іноді – навіть за скільки копійок її колись можна було купити.