28 жовтня 1628 – падіння Ла-Рошелі: чому Дюма сховав криваву бійню романтикою "Трьох мушкетерів"

Облога Ла-Рошелі, яка завершилася 28 жовтня 1628 року, стала не просто воєнною перемогою кардинала Рішельє, а безжальним актом масового знищення власного народу. Справжня історія цього міста – це хроніка нелюдських страждань, канібалізму та відчаю, яку великий французький письменник свідомо загорнув у яскраву обгортку пригодницького епосу. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Чому справжня облога Ла-Рошелі нагадувала апокаліпсис, а не лицарський турнір?

Коли ми читаємо сторінки "Трьох мушкетерів", облога здається лише ефектною декорацією для інтриг навколо підвісок королеви та фатальної жінки Міледі де Вінтер. Насправді ж восени 1627 року кардинал Арман Жан дю Плессі де Рішельє розпочав безпрецедентну за своєю жорстокістю воєнну операцію проти останнього великого оплоту французьких протестантів.

Замість того щоб кидати війська на штурм неприступних мурів, геніальний і безжальний міністр Луї XIII наказав побудувати гігантську кам'яну дамбу завдовжки понад півтора кілометра, яка наглухо перекрила вихід до Атлантичного океану. Ця монументальна інженерна споруда перетворила квітуче портове місто на гігантську камеру смерті, надійно відрізавши гугенотів від англійського флоту та будь-яких постачань продовольства.

Те, що відбувалося за стінами Ла-Рошелі впродовж наступних 14 місяців, не має абсолютно нічого спільного з лицарською романтикою. Голова міста, непохитний судновласник Жан Гітон, поклав на стіл мерії свій кинджал і присягнувся вбити кожного, хто хоча б затнеться про капітуляцію, навіть якщо містянам доведеться з'їсти власні руки. І ці слова виявилися моторошно пророчими.

Коли запаси зерна, солонини та коней вичерпалися, люди почали варити шкіряні ремені, взуття, упряж та навіть пергаментні сувої з міських архівів. На вулицях панував абсолютний жах – містяни вмирали сотнями щодня, а живі були настільки виснажені голодом і хворобами, що не мали сил ховати мертвих, залишаючи тіла гнити просто на бруківці. Англійський флот намагався прорвати блокаду у жовтні 1628 року, але зазнав ганебної невдачі.

Це остаточно знищило надію обложених. З майже 27 000 мешканців, які зустріли початок облоги, до фатального дня капітуляції 28 жовтня 1628 року дожили заледве 5 000 живих скелетів. Коли королівські війська нарешті увійшли в місто, навіть загартовані у кривавих боях солдати плакали від побаченого – багата Ла-Рошель перетворилася на суцільний цвинтар просто неба.

Справжня та моторошна історія падіння Ла-Рошелі у 1628 році: дивіться відео SLICEHistory

Для чого Александр Дюма свідомо переписав історію та стер пам'ять про жертв?

Александр Дюма, створюючи свій літературний шедевр у 1844 році, чудово знав реальні історичні факти, адже він ретельно вивчав мемуари Франсуа де Ларошфуко та інші автентичні документи XVII століття. Проте він стояв перед складним концептуальним вибором – показати читачам огидну фізіологію масової голодної смерті чи створити красивий міф про шляхетну епоху, де історію визначають відвага, дружба та палке кохання.

Дюма безапеляційно обрав друге, свідомо змістивши фокус із масштабної гуманітарної катастрофи на індивідуальний героїзм своїх вигаданих та напіввигаданих персонажів. У його яскравому всесвіті війна – це лише зручне тло для того, щоб мушкетери могли зухвало поснідати під ворожими кулями на бастіоні Сен-Жерве, демонструючи свою неймовірну хоробрість, аристократичний шик та абсолютну зневагу до смерті.

Ба більше, Дюма майстерно перетворив складний геополітичний та релігійний конфлікт на захопливу особисту вендету. Історичний факт убивства англійського герцога Бекінгема релігійним фанатиком Джоном Фелтоном у серпні 1628 року письменник геніально вплів у сюжет як прямий результат підступних інтриг демонічної Міледі та холодного розрахунку кардинала Рішельє. Це дозволило автору пояснити падіння Ла-Рошелі не безжальною ефективністю інженерної блокади та масовим вимиранням населення, а радше наслідком шпигунських ігор та втратою англійцями свого харизматичного головнокомандувача.

Дюма конче потребував красивої динамічної казки для французького суспільства ХІХ століття, яке прагнуло національної величі та щиро ностальгувало за втраченими часами лицарства. Якби він наважився описати реальну Ла-Рошель осені 1628 року – матерів, які божеволіли від втрати дітей, вулиці, вкриті трупами, та абсолютну чорну безвихідь, – "Три мушкетери" ніколи б не стали найпопулярнішим пригодницьким романом усіх часів.

Письменник холоднокровно приніс історичну правду у жертву літературному безсмертю, сховавши криваву бійню та фактичний геноцид власного народу за блискучими клинками д'Артаньяна, Атоса, Портоса та Араміса. Нам, звісно, подобається, читати Дюма – але також ми маємо чітко усвідомлювати, що справжня історія набагато складніша, жорстокіша і трагічніша.