Охороняти, годувати та лікувати ворожих солдатів – це непросто в будь-якій країні. Але українці, які працюють із російськими полоненими, мають ще й додатковий виклик. Вони знають, що саме росіяни вторглися на їхню землю та скоїли звірства. А тим часом їхня власна країна хоче показати світу, що поводиться з полоненими з такою гідністю, якої самі працівники табору можуть і не відчувати.

У них дуже різні мотиви братися за цю роботу, пише The New York Times. Для когось – це спосіб позбутися власної ненависті, для інших – цікавість, внесок у війну або просто зарплата.

Повідомляється, що систематичне жорстоке поводження Росії з українськими військовополоненими та їхні тортури добре задокументовані ООН та правозахисними організаціями. Хоча Україна також стикалася зі звинуваченнями в жорстокому поводженні з російськими солдатами – особливо під час їхнього захоплення в полон – незалежні спостерігачі зазначають: такі випадки набагато рідші.

Відео дня

Цей дисбаланс помітний і на кадрах обмінів полоненими. З одного боку – виснажені, поранені та хворі українці. А з іншого – на вигляд здорові росіяни. Це викликає біль і гнів в Україні, пишуть ЗМІ. А також глибоку емоційну боротьбу у багатьох із тих, хто працює з російськими полоненими.

Наприклад, 58-річний Олег приховує свою роботу в таборі у Львові від усіх, крім своєї дружини. Його брати та племінники досі воюють на передовій. "Як я можу сказати їм, що доглядаю за російськими військовополоненими?" – запитує він.

"Це йде на користь Україні"

А ось 42-річний Іван допоміг створити перший в Україні табір для військовополонених ще після російського вторгнення у 2022 році. А пізніше – і той самий у Львові.

З самого початку війни українці бачили звірства військ окупантів – наприклад, у Бучі. Тому зустріч із захопленими росіянами "була некомфортною для всіх", зазначив Іван. За його словами, "кожному з нас довелося переступити певну внутрішню межу". Адміністрації довелося чітко дати зрозуміти – будь-яка жорстокість щодо полонених заборонена.

ЗМІ пишуть, що Україна свідомо намагається всіляко відрізнятися від Росії. І представляє себе світові як країна, яка дотримується міжнародного права. До українських таборів регулярно приїжджають представники Червоного Хреста, ООН та журналісти. А ось у російські табори цим самим організаціям здебільшого відмовляють у доступі. Червоний Хрест навіть навчив українських працівників таборів правам полонених згідно з Женевськими конвенціями.

Помічник генерального секретаря ООН з прав людини нещодавно повідомив, що в українських таборах для полонених умови загалом відповідають міжнародному гуманітарному праву. І вони навіть покращилися з 2022 року.

При цьому Іван стикається з постійною критикою з боку інших українців. Вони запитують його – чому з російськими полоненими добре поводяться. "Люди мають розуміти – це йде на користь Україні. Це показує нас як цивілізовану європейську країну – на відміну від наших ворогів", – заявив він.

Постійний дискомфорт

Для Романа, який відповідає за харчування полонених, російські в’язні є постійними болісними нагадуваннями. Росіяни вбили його близьких людей. А він тепер працює в оточенні "тих, хто це зробив".

Після того як у бою загинув двоюрідний брат його дружини – Роману стало надто важко ходити на роботу. Він взяв коротку відпустку, щоб "емоційне полум’я" хоч трохи згасло. А після повернення звів спілкування з полоненими до мінімуму.

Інший працівник табору, Олексій, намагається тримати з полоненими не лише емоційну, а й фізичну дистанцію. За його словами, робота в таборі дається йому важче, ніж іншим. Адже він сам родом із Донецької області, яку Росія захопила ще у 2014 році.

Людяність до ворога

А ось у медика табору Роберта такої дистанції просто немає. Він зобов’язаний фізично контактувати з полоненими. Спочатку це означало внутрішню боротьбу. Він постійно запитував себе – чи не зраджує його робота його країну, його друзів в армії та всіх тих, кого вже вбили.

38-річному Роберту сказали, що його пацієнтами будуть окупанти – лише коли він уже прийшов на пробний день. Спочатку він трохи знітився, але прийняв цю посаду, бо сприймав її як внесок у військові зусилля. Внутрішня боротьба з часом вщухла. Хоча повністю так і не минула. Він намагається не думати про те, що росіяни, яких він лікує, можуть повернутися воювати.

Інші новини про російських полонених

Раніше УНІАН повідомляв про розповідь полоненого окупанта про те, як їхнє командування забезпечує штурмовиків. Виявляється, їм постачають усе необхідне лише за умови дотримання ними певних умов. "У мене була вода, я потроху пив. Потім набрав із калюжі, солонувату", – заявив окупант.

Інший полонений окупант розповів про невдалий штурм Малої Токмачки. За його словами, перед штурмом командування не розповіло йому подробиць про обстановку на полі бою, а просто видало озброєння та наказало їхати на машині.

Вас також можуть зацікавити новини:

  • У відносинах із Білим домом Київ має виступати в ролі клієнта, а не прохача, – The Time
  • Росія атакувала Південний міст у Києві: рух перекрито для всього транспорту
  • Лубінець: В Олешках розпочався "режим тиші"