"Посаду штурмовика потрібно заслужити": інтерв'ю бійця "Хартії" про підземну операцію на Харківщині та міфи щодо війська

Українські військові проводять складні операції на фронті, однак проблеми мобілізації та грошового забезпечення залишаються гострими. Водночас окремі рішення щодо бронювання можуть змінити підхід до комплектування війська.

популярні відео

Заступник командира полку безпілотних систем "Лава" 2-го корпусу НГУ "Хартія" Андрій Романчук в ексклюзивному інтерв'ю для каналу "Воїн волі" розповів про унікальну підземну операцію на Харківщині, проблеми мобілізації, ставлення до економічного бронювання та реальні виплати штурмовикам, повідомляє 24 Канал.

Підземна операція на Харківщині: як готували наступ

"Хартія" провела успішний контрнаступ на Харківщині: Сили оборони просунулися на 15 кілометрів підземними комунікаціями в тил ворога на Куп'янському напрямку. Ваш полк безпосередньо брав участь в операції. Як довго тривала підготовка та яку роль відіграли технології, зокрема безпілотники?

Ми справді пишаємося тим, що операція вдалася. Корпус поступово інформуватиме суспільство й медіа про те, що вдалося зробити та як саме це відбувалося. Крок за кроком оприлюднюватимемо нові подробиці, адже не хотіли б розкривати ворогу деталі операції.

Можу сказати, що все почалося із задуму командира корпусу. Фактично це була його ідея, яку згодом детально опрацювали.

Бої на Харківщині: дивитись по карті

Якщо об'єктивно оцінювати ситуацію з погляду військової тактики, то це дуже неординарне рішення, яке спочатку здавалося нам складним у реалізації. Важливу роль відіграла злагоджена робота команди. Операція була надзвичайно складною, і згодом, коли з'являться нові матеріали, ви зможете краще зрозуміти її масштаби.

Ми раді, що злагодженість команди, віра у спільну справу, технології, прагнення знищити ворога та нові ідеї щодо застосування технічних засобів дали змогу реалізувати цей задум.

Водночас операція відбувалася паралельно з діями наших побратимів із Третього армійського корпусу. Ми працюємо на іншій ділянці фронту, яка відрізняється ландшафтом, близькістю до державного кордону та іншими обставинами.

Зауважимо згадується операція "Вівальді" – масштабний контрнаступ Третього армійського корпусу на Донеччині, який розпочався у травні. Українські військові поєднали механізований наступ, удари по російській логістиці та масове застосування безпілотників і наземних роботизованих комплексів. Це допомогло дезорганізувати ворога, порушити його постачання та звільнити низку населених пунктів. Одним із ключових результатів стало зривання планів російської армії щодо просування в напрямку Донеччини.

З огляду на ці особливості саме такий варіант видався нам найоптимальнішим для проведення операції. Ключовим елементом, звісно, була робота під землею, яку виконували наші побратими з 13-ї бригади та полку "Рух", що входять до складу корпусу. Нашим завданням була підтримка з повітря. Вважаю, що всі підрозділи належно впоралися з поставленими завданнями.

Повна розмова з Романчуком: дивитись відео

Розбронювання, ВПК і аутсорс для війська

Уряд розглядає можливість зменшити відсоток заброньованих працівників на підприємствах ВПК, енергетики та комунальної сфери. Представники оборонної промисловості вже заявляють, що їм бракує людей, а додаткове розбронювання може ще більше ускладнити роботу. Як ви ставитеся до цієї ідеї? Чи справді це питання вже перезріло?

Моє ставлення до цього питання двояке. Передусім ми не зацікавлені в тому, щоб економіка й бізнес мали проблеми, з якими не зможуть упоратися. Ми суттєво залежимо не лише від допомоги західних союзників і країн-партнерів, а й від українського бізнесу, який відіграє ключову роль у забезпеченні Сил оборони, зокрема засобами, які зараз виробляють і використовують військові. Тому я не хотів би, щоб держава створювала додаткові проблеми для таких підприємств.

Водночас ми часто відвідуємо виробників, передусім тих, хто виготовляє безпілотники, адже це один із найбільших напрямків українського виробництва. Коли заходиш в один цех, потім в інший і аналізуєш якість продукції, виникають певні запитання. Дуже часто 80 – 90%, а іноді й усі 100% працівників там – молоді чоловіки, які могли б служити пілотами, але натомість виконують не надто складну роботу з комплектування виробів.

Можливо, це не зовсім коректне зауваження, але, на мою думку, у таких процесах можна було б значно активніше залучати жінок. Не має бути так, що 90 – 100% працівників, які збирають компоненти, – молоді чоловіки. Це не настільки складна робота, і тут є можливості для змін.

Втім, для військових принципово важливо, щоб економіка працювала, адже від цього залежить підтримка фронту. Це стосується і енергетики, і оборонно-промислового комплексу.

Думаю, уряд має знайти збалансоване рішення. Однак розв'язувати цю проблему потрібно комплексно. Наприклад, частину функцій, які зараз виконують самі військові підрозділи, можна передати приватним компаніям на аутсорсинг.

Уточніть, будь ласка, про які саме компанії та функції йдеться?

Зараз військові підрозділи самостійно організовують роботу багатьох служб. Це, зокрема, закупівлі, юридичний супровід, аудит, логістика та інші напрямки. Частину цих функцій можна передати приватним компаніям, які надаватимуть відповідні послуги військовим підрозділам і матимуть бронювання.

Адже деякі фахівці, які могли б виконувати таку роботу як цивільні спеціалісти, натомість проходять ТЦК, базову загальновійськову підготовку (БЗВП) і лише через кілька місяців потрапляють до підрозділів. При цьому як військовослужбовці вони нам не потрібні.

Не впевнений, що таку реформу реально впровадити під час воєнного стану, але значну частину функцій – розробку програмного забезпечення, IT, юридичний супровід, аудит і логістику – можна передати приватним компаніям. Вони виконували б ці завдання для військових підрозділів. Другий напрямок – безпосередньо розбронювання.

Потрібно провести категоризацію підприємств і визначити, де справді є надлишок заброньованих працівників.

Оборонно-промисловий комплекс, на мою думку, має бути серед останніх сфер, де варто скорочувати бронювання. Третій напрямок – інший підхід до військовослужбовців, які самовільно залишили частину (СЗЧ). На мою думку, серед них є кілька категорій.

Перша – ті, хто вже перебував на фронті, але через певні обставини, конфлікти чи страх залишив частину. Це складна категорія, і кожну таку ситуацію потрібно розглядати окремо.

Друга – ті, хто тікає під час базової загальновійськової підготовки, ще до потрапляння в бойовий підрозділ.

Третя – ті, хто залишає службу на етапі між ТЦК і БЗВП. З цими людьми потрібно говорити, пояснювати їм можливості та шукати способи повернення до служби.

У нашому полку безпілотних систем є військовослужбовці, які повернулися після СЗЧ. Тому я вважаю, що держава може розв'язати проблему нестачі людей, якщо діятиме комплексно й використовуватиме всі доступні можливості.

Ставлення військових до бронювання і міфи про мобілізацію

Як бійці ставляться до бронювання в цивільному житті? Чи виникає відчуття несправедливості, коли одні люди мають бронювання, а інші вже кілька років воюють? Наприклад, коли бачиш, що заброньованим є навіть київський цирк, і замислюєшся, чи справді це критично важлива сфера.

Звичайно, такі думки виникають, адже кілька років на фронті – це непросто. Є напрямки, де ситуація ще гарячіша, ніж у нас, але й у нас вона складна. Коли спілкуєшся з хлопцями, особливо з тими, хто вже п'ятий рік воює, чуєш коментарі про несправедливість і певний дисбаланс у суспільстві.

Водночас я б не сказав, що у війську зараз переважає категоричне ставлення до бронювання чи нової хвилі мобілізації. Поступово змінюються підходи й мислення. Ти налаштований виконувати бойові завдання, знищувати ворога і сподіваєшся, що рано чи пізно до тебе долучаться інші люди. Звичайно, хотілося б, щоб це відбувалося активніше.

Зараз добровільний рекрутинг і мобілізація практично зупинилися, хоча у 2022, 2023 і навіть у 2024 році активність була високою. "Хартія" як корпус, а також наші підрозділи, бригади й полки мають добрий авторитет. Ми дотримуємося обіцянок і зобов'язань перед добровольцями, які до нас приходять.

Попри це, рівень добровільного рекрутингу зараз, на превеликий жаль, вкрай низький.

Чи зустрічали ви військових, які перед мобілізацією боялися, що одразу після потрапляння до армії та проходження БЗВП опиняться на передовій у піхоті? Чи можуть саме такі міфи стримувати українців від добровільної мобілізації та вибору конкретної спеціальності?

Такі міфи існують, і ми постійно намагаємося їх спростовувати. Чесно кажучи, я не знаю, звідки вони беруться. Наприклад, коли ти потрапляєш до полку безпілотних систем, а під час добровільної мобілізації шанси опинитися в такому підрозділі особливо високі, то можеш пройти спеціалізоване навчання на пілота – до або після мобілізації.

Далі проходиш усі необхідні процедури й долучаєшся до підрозділу. Як у такому разі можна опинитися в піхоті? Я не розумію, звідки взявся цей міф.

У "Хартії" взагалі є підхід, за яким місце в піхоті потрібно заслужити. Адже, як ви могли бачити під час операції "Велес" та інших наших операцій, у піхоті служать найбільш мотивовані, професійні й підготовлені бійці, які мають високу стресостійкість. Тому історії про те, що людину забрали у Львові до ТЦК, а вже наступного дня вона опинилася на передовій у піхоті, мені здаються російськими наративами. Такого не існує.

Кожен мобілізований проходить 58 днів базової загальновійськової підготовки. Це обов'язкова процедура, адже навчальні центри нам не підпорядковуються, і ми не можемо забрати звідти людину раніше.

Ба більше, за введення в сектор бойових дій військовослужбовця без належної підготовки та БЗВП передбачена кримінальна відповідальність. У нас є побратими, які проходять БЗВП і вже мають певну підготовку з цивільного життя. Вони готові були б скоротити цей процес, але це просто неможливо.

Після повернення з БЗВП людина проходить ще 14 днів адаптації безпосередньо в підрозділі, і лише після цього починається повноцінна робота.

Ми завжди зацікавлені в тому, щоб максимально підготувати військовослужбовця за всіма параметрами.

Якщо це пілот, він не потрапляє на позиції одразу. Спочатку поступово входить у роботу, навчається й набуває досвіду, адже має опанувати безпілотники та навчитися працювати із цими засобами.

Насамперед ми дбаємо про життя людини. Вона також цінує власне життя, може боятися, переживати й хвилюватися – це природно. Що краще військовослужбовець підготовлений, то меншими є ризики для нього чи неї.

Демобілізація і критичні питання до оплати бійців

Військовий на позивний "Офіцер" казав, що кістяк війська зараз становлять добровольці, які долучилися у 2024 році. Ті, хто прийшов раніше, можуть бути пораненими або списаними за станом здоров'я. Водночас цим бійцям уже час зростати й переходити на вищі посади, але замінити їх майже нікому, адже ініціативних добровольців практично немає. Чи справді зараз немає навіть часткової демобілізації і наскільки великою є потреба у військових?

Важко говорити про конкретні цифри. Сьогодні в Україні суттєво змінився сам профіль добровольця. Тепер доброволець – це людина, яка в той чи інший спосіб потрапила до ТЦК, після чого з нею починають спілкуватися підрозділи, зокрема наші.

Ми пояснюємо, як усе працює, чого очікувати, і людина вже з розумінням ситуації приймає цей життєвий виклик та долучається до війська. Наш полк "Лава" починав роботу як батальйон безпілотних систем приблизно рік тому, а згодом дуже швидко виріс до полку.

Увесь цей час ми постійно працюємо з людьми, які долучаються до війська: спілкуємося, пояснюємо наші підходи та на власному прикладі показуємо, як усе функціонує.

Відверто кажучи, я задоволений результатами нашого полку "Лава" і загалом корпусу "Хартія", зокрема тим, як нам вдається комунікувати з людьми.

Звичайно, трапляються різні ситуації, але загалом ми задоволені тими, хто до нас приходить. Сподіваюся, що й самі військовослужбовці задоволені нашим ставленням, підходами та результатами бойової роботи.

Без зайвого пафосу: ми повинні стояти й захищати державу від російських окупантів. Не варто шукати ілюзій щодо можливого примирення, адже ця війна спрямована на знищення українців. Якби у 2022 році молоді хлопці й дівчата, як і весь народ, не стали на захист держави, наслідки могли б бути катастрофічними. Російські жінки ходили б у театр у Львові в нічних сорочках, думаючи, що це дорогі сукні. Ми не можемо допустити повторення такого сценарію.

У нас є цікаве гасло: 100 років тому ми воювали під Львовом, а зараз воюємо під Харковом, отже, просуваємося.

Але нині війна переживає дуже важкий етап. Нам потрібно згуртуватися й дати відсіч ворогу. Уже це є великою перемогою для держави.

Як держава могла б зробити мобілізацію привабливішою? Від військових нерідко можна почути, що за базове грошове забезпечення у 20 – 30 тисяч гривень складно утримувати родину. До того ж люди хвилюються, що буде в разі поранення. Можливо, держава недостатньо пояснює, які виплати, пільги та безкоштовні послуги доступні військовослужбовцям?

Мені складно відповісти на це питання однозначно, адже я дещо інакше дивлюся на цю ситуацію. По-перше, під час війни ми, військові, не робимо державі якусь послугу. Ми захищаємо свої родини, власність, життя, бізнес, територію та історію. Тому я не мислю категоріями, що держава зобов'язана забезпечити військових певними матеріальними благами в обмін на їхню службу.

Коли війна закінчиться і колишні українські військові виконуватимуть миротворчі місії на інших континентах чи в інших країнах, тоді можна буде обговорювати, наскільки справедливим є їхнє матеріальне забезпечення. Але це вже питання моральної етики.

Водночас у вашому запитанні є важливий момент. Військові, які виконують бойові завдання, не отримують лише 30 тисяч гривень. Держава врегулювала це питання, і фактичне грошове забезпечення може бути значно вищим.

Базова виплата становить приблизно 25 тисяч гривень, до яких додаються 30, 50 або 100 тисяч гривень залежно від виконуваних бойових завдань.

Штурмовики отримують значно більше. Грошове забезпечення цієї категорії військовослужбовців може становити від 250 до 460 тисяч гривень. Саме тому я й кажу, що посаду штурмовика потрібно заслужити.

Тож у матеріальному плані держава дає можливість виконувати бойові завдання. Важливо також розуміти, що фінансово в цьому допомагають наші західні союзники та партнери.

Крім того, військові мають інше матеріальне забезпечення – техніку, обладнання та необхідні засоби. Звичайно, не все забезпечено на найвищому рівні, але це дає змогу працювати. Тому, відверто кажучи, ми виконуємо цю місію не для когось, а насамперед тому, що розуміємо, від чого залежить наше майбутнє.

Це інтерв'ю було скорочено, виправлено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.