"Трамп сів за стіл із шулером": Загородній про пастку Путіна, Starlink і тиск на Україну

Російська авіація продовжує втрачати бойові літаки, а нові переговори представників США з Кремлем не приносять помітного результату. Після зустрічі Стіва Віткоффа з Володимиром Путіним Москва заговорила про можливе продовження контактів у листопаді, коли у Сполучених Штатах наближаються важливі вибори.

популярні відео

Політтехнолог Тарас Загородній в ефірі 24 Каналу пояснив, чому російські літаки можуть частіше виходити з ладу та як Кремль використовує політичну ситуацію у Вашингтоні. Він також оцінив перспективи санкцій проти Росії, суперечки навколо Starlink, зміну настроїв серед республіканців та резонансні антикорупційні справи в Україні.

Чому Росія втрачає бойові літаки

Російська авіація зазнала нових втрат. Спочатку з'явилася інформація про падіння Су-30 та поранених пілотів, а згодом повідомили про ще одну катастрофу, вже із загиблими. Чому російські літаки дедалі частіше падають?

Це насамперед зношення ресурсу літаків. Вони працюють у такому режимі експлуатації, для якого не призначені. Росія не може настільки швидко відновлювати їхній ресурс, а навантаження на авіацію залишається дуже великим.

До того ж Україна завдає ударів по аеродромах, які розташовані ближче до нашої території. Росіянам доводиться передислоковувати літаки далі, на інші аеродроми. Це означає більшу відстань до районів виконання бойових завдань, довші польоти та додаткове навантаження на конструкцію літака й двигуни.

Тому нехай літають далі. Що більше вони експлуатуватимуть техніку в такому режимі, то швидше витрачатиметься її ресурс.

Не виключаю також погіршення якості авіаційного пального. Росія має проблеми з його забезпеченням, хоча ми поки не можемо точно сказати, наскільки це впливає на конкретні авіакатастрофи.

Українські удари по нафтопереробних заводах останнім часом стали менш інтенсивними. Зараз тривають суперечки щодо того, чи продовжувати атаки на НПЗ. Однак удари по інших об'єктах російської паливної інфраструктури не припинилися.

Зокрема, під ударами залишається система "Транснафти". Це дуже важливо, оскільки пошкодження трубопровідної та перекачувальної інфраструктури ускладнює доставлення нафти до заводів, які ще працюють.

Тобто Росія стикається одразу з кількома проблемами: зношенням авіаційної техніки, необхідністю використовувати віддалені аеродроми та ризиками для паливної логістики. Усе це збільшує навантаження на її військову авіацію.

Путін затягує переговори з Трампом

Стів Віткофф зустрівся з Путіним у Санкт-Петербурзі, назвав його гуманістом і подякував за звільнення американського громадянина. Після більш ніж трьох годин переговорів Юрій Ушаков заговорив про нову зустріч у середині листопада. Чого насправді домагається Кремль і чому результатів досі немає?

Мене в цій історії насамперед цікавить інше: а де Джаред Кушнер? Чому він не поїхав разом із Віткоффом?

Я не дуже вірю в усі ці дипломатичні хвороби та пояснення, що хтось захворів на грип. З'являлися повідомлення, що Кушнер займає жорсткішу позицію щодо Росії. Начебто він навіть сперечався з Путіним, коли той укотре заговорив про намір захопити Донбас.

За цими повідомленнями, Кушнер запитав приблизно так: минулого року ми вже все це чули, де гарантії, що не почуємо знову? Я думаю, що він поступово відходить від цієї історії, оскільки не бачить реального результату.

А Віткофф продовжує їздити до Росії. Він, очевидно, щось пообіцяв Трампу, переконував його, що домовленостей можна досягти. І тут Ушаков оголошує, що наступний раунд можливий у десятих числах листопада.

Це фактично означає, що Трампа знову обвели навколо пальця. Він розраховував отримати певний результат до 3 листопада, а тепер росіяни пропонують повернутися до переговорів уже після цієї дати.

Росіянам потрібен хаос. Їм не потрібен ні Трамп, ні Байден як конкретні політики. Їм потрібна нестабільність у Сполучених Штатах, яка послаблюватиме американську державу та її можливості впливати на міжнародні процеси.

Трамп зробив цілу низку кроків назустріч Москві, але нічого не отримав. Він опинився в ситуації, коли його критикують за поступки Росії, а Кремль навіть не намагається продемонструвати серйозну готовність до компромісу.

Згадайте історію з дизельним пальним. Росіяни довго збиралися відправити танкер, потім Путін заявив, що потрібно все перевірити. Це також показує, що з можливостями експорту російського дизеля не все так просто.

Тепер Москва намагається представити звільнення американського громадянина як величезний гуманітарний успіх. Путін демонструє, який він нібито гуманіст, хоча йдеться про людину, яку росіяни раніше самі захопили та утримували.

Водночас були й інші обіцянки. Зокрема, згадувалася історія з можливим обміном тисяча на тисячу, який пов'язували з відмовою України від ударів по Червоній площі. Однак такого результату ми не побачили.

Україна натомість продовжує демонструвати можливість завдавати ударів по російській території. Зокрема, це показав удар по Капотні. Москва не отримала гарантій, що Київ припинить такі операції, а Вашингтон не домігся від Путіна істотних поступок.

Чому Путін настільки впевнено затягує переговори? Він розраховує, що після виборів у США його позиції стануть сильнішими?

Я давно говорю, що Путін не змінить своєї позиції, доки залишається при владі. Він очікує дестабілізації, а не шукає компромісів.

Зокрема, він чекає політичних змін у Сполучених Штатах, стежить за майбутніми виборами у Франції та загалом за ситуацією в Європі. Росія зацікавлена в посиленні внутрішніх суперечностей західних держав.

На мою думку, Москва намагається використовувати і протести в європейських країнах. Ми бачимо заворушення у Франції, Італії та інших державах. Кремлю вигідно, коли європейські уряди змушені витрачати політичні ресурси на внутрішню нестабільність.

В Італії, наприклад, Джорджа Мелоні зайняла значно жорсткішу позицію щодо заворушень. Вона наполягала на відповідальності за пошкоджене майно, зокрема на можливості стягувати збитки з батьків неповнолітніх порушників. Влада почала активніше реагувати на безлади.

Росія продовжуватиме шукати такі слабкі місця. Путіну вигідно, щоб союзники України сперечалися між собою, змінювали уряди, втрачали політичну стабільність.

Головна помилка Трампа полягає в тому, що він сів за стіл із шулером. А шулер не збирається грати чесно. Він використовує твоє бажання домовитися, щоб отримати ще більше.

Трамп може скільки завгодно говорити про гуманізм Путіна, але Росія продовжує війну. Москва не змінює вимог, не демонструє готовності відмовитися від своїх цілей і просто переносить переговори на зручніші для себе дати.

Саме тому зараз посилюється тиск на Трампа, щоб він нарешті запровадив жорсткі санкції, зокрема ті, які пропонували Ліндсі Грем та Річард Блюменталь. Передусім ідеться про держави, які продовжують купувати російську нафту.

Особливо важлива Індія. Обмеження російського нафтового експорту на цей ринок стало б дуже болючим ударом по економіці Росії. Від Трампа такого рішення давно очікують, але він продовжує шукати способи домовитися з Путіним.

І все це відбувається в умовах, коли ціни на нафту не знижуються так, як хотілося б американській адміністрації. Лавров їде до Ірану, Росія продовжує контакти з Тегераном, а Трамп усе ще намагається отримати від Кремля хоч якийсь дипломатичний результат.

Вибори у США та роль Маска

Наскільки важливим для Трампа може стати 3 листопада? Республіканці вже критикують слова Віткоффа про гуманізм Путіна, з'являються запитання до Ілона Маска через проблеми зі Starlink. Чи можуть політичні наслідки зачепити самого президента та його оточення?

Я б не поспішав із прогнозами щодо результатів американських виборів. У Трампа є прихований електорат, зокрема незалежні виборці, які підтримали його на попередніх виборах.

Проблема демократів у тому, що вони досі не запропонували переконливого порядку денного для людей, розчарованих Трампом. Їхні власні рейтинги також не демонструють такого зростання, яке дозволяло б упевнено говорити про майбутню перемогу.

Цікавою була заява актора Метью Макконагі, якого періодично називають можливим кандидатом у президенти США. Він заговорив про необхідність підтримати якусь третю політичну силу, фактично запропонувавши голосувати проти традиційних партій.

На мою думку, це може бути вигідно республіканцям. Частина протестних виборців, які розчарувалися в Трампі, але не хочуть голосувати за демократів, може підтримати незалежних кандидатів або третю силу.

Ми вже бачили, як помилялися прогнози американських виборів. Колись багато хто був упевнений у перемозі Гілларі Клінтон, пізніше так само прогнозували перемогу Камали Гарріс. А реальні результати виявилися іншими.

Тому потрібно дочекатися голосування. Американська виборча система складніша, ніж може здаватися за соціологічними опитуваннями чи телевізійними прогнозами.

Але для України головне навіть не те, хто переможе в окремому штаті чи яку кількість місць отримають демократи та республіканці. Нам потрібно розуміти, як використати становище, у яке потрапив Трамп, для захисту власних інтересів.

Він припускається помилки за помилкою. І завдання України – знайти можливості для тиску, щоб домогтися рішень, які нам потрібні.

У короткостроковій перспективі я вважаю дуже важливим змусити Трампа запровадити санкції проти Індії через закупівлі російської нафти. Це справді могло б завдати Росії значної економічної шкоди.

До того ж Трамп змушений реагувати на звинувачення у надмірній прихильності до Москви. Я не вважаю його російським агентом. Але очевидно, що своїми незграбними спробами врятувати Росію він створює проблеми самому собі.

Зеленський це добре розуміє. Він активно працює з американськими медіа, зокрема з Fox News, пояснюючи позицію України безпосередньо американським виборцям.

А хто міг ухвалити рішення щодо обмеження військового сегмента Starlink? Чи справді за цим міг стояти Маск і хто відповідатиме, якщо Конгрес почне розбиратися?

Я не вірю, що Ілон Маск міг самостійно ухвалити таке рішення без відповідної команди від американської влади. У військових питаннях його компанія виступає підрядником Пентагону й працює за державними контрактами.

Маск може мати власну політичну позицію, робити заяви, сперечатися з посадовцями. Але коли йдеться про військову інфраструктуру та виконання контрактів, рішення такого рівня не ухвалюються просто тому, що йому захотілося щось вимкнути.

На мою думку, відповідну вказівку дали з американського керівництва. Я припускаю, що остаточне політичне рішення належало Трампу, адже Піт Гегсет навряд чи самостійно зважився б на обмеження роботи систем, які мають військове значення.

Зараз представники адміністрації починають виправдовуватися, пояснювати, що ніхто нічого не вимикав. Можливо, Трамп спробує перекласти політичну відповідальність на своїх підлеглих.

Наприклад, Гегсету можуть запропонувати самому пояснювати ситуацію в Конгресі. Не виключаю навіть сценарію, коли він візьме частину відповідальності на себе, а пізніше отримає посаду в одній із великих оборонних корпорацій. Але це вже питання того, як усередині адміністрації вирішуватимуть власні проблеми.

З Маском ситуація складніша. Він системний гравець в американській економіці, і просто усунути його від державних контрактів не так легко.

Варто пам'ятати, що компанії Маска співпрацювали з американською владою за різних президентів. Tesla свого часу користувалася державними програмами підтримки електромобілів, а Маск отримував допомогу від уряду США, коли його бізнес переживав складний період.

Це не політик, який залежить виключно від однієї партії. Великі американські компанії часто підтримують кандидатів з обох політичних сил, щоб зберігати можливість працювати незалежно від результатів виборів.

Тому я не виключаю, що Маск згодом почне підтримувати й демократів, якщо це відповідатиме його інтересам. Йому можуть створити політичні труднощі, але повністю витіснити його із системи буде значно складніше.

Водночас історія з можливими обмеженнями супутникового зв'язку створює проблеми для всієї американської оборонної промисловості. Якщо партнери почнуть сумніватися, що доступ до американських військових технологій залишатиметься стабільним, це вплине на їхні майбутні закупівлі.

Я переконаний, що представники американського оборонно-промислового комплексу вже ставлять адміністрації неприємні запитання. Такі рішення кидають тінь не лише на Starlink, а й на надійність американських військових систем загалом.

Європейські держави тим часом почали обговорювати створення власного аналога військового супутникового зв'язку. Якщо вони об'єднають ресурси й реалізують такий проєкт, SpaceX ризикує втратити частину монопольного становища.

А це вже великі гроші та втрата важелів впливу на європейських партнерів. Тому політичні ігри зі зв'язком можуть дорого коштувати американським компаніям.

Показова й ситуація з російськими добривами, які Путін пропонує Сполученим Штатам. Добрива не перебували під такими обмеженнями, як значна частина інших російських товарів, і Росія продовжувала ними торгувати.

Фактично це ще один спосіб експортувати продукцію, виробництво якої сильно залежить від природного газу. Росія має великі обсяги відносно дешевого газу й використовує їх для виробництва добрив, які продає зокрема європейським країнам.

Тому Путін не пропонує Трампу нічого принципово нового. Росія й раніше мала можливість продавати добрива, а відповідна політика була сформована ще за попередньої американської адміністрації.

Трамп хотів отримати від Москви політичний результат, але натомість лише створив собі додаткові труднощі. Україна пропонувала інший підхід: надати Tomahawk та посилити військовий тиск на Росію, щоб змусити її припинити війну.

Він не захотів цього робити. Тепер йому доводиться пояснювати, чому його спроби домовитися з Кремлем не дають очікуваних результатів.

Республіканці та інтерв'ю Зеленського

Трамп неодноразово заявляв, що Зеленський нібито не хоче укладати мирну угоду. Водночас президент України з'явився на Fox News і прямо сказав, що готовий до миру по лінії бойового зіткнення. Чи свідчить це про послаблення підтримки Трампа навіть серед республіканців?

Звичайно. Останніми рішеннями Трамп дедалі більше суперечить інтересам тих груп, на які сам тривалий час спирався. Насамперед це американський оборонно-промисловий комплекс і нафтогазове лобі.

Він раніше демонстрував готовність захищати інтереси американських виробників та енергетичних компаній, а тепер його дії щодо Росії починають створювати для них проблеми.

Республіканці це бачать. Я думаю, що частина впливових представників партії та її спонсорів уже ставить запитання: навіщо підтримувати рішення, які не приносять результату й водночас шкодять економічним інтересам США?

Трамп обіцяв посилити тиск на Індію через російську нафту. Однак це питання має не лише санкційне, а й велике економічне значення для американського енергетичного бізнесу.

Зокрема, США зацікавлені в залученні інвестицій для розробки нафтових родовищ у Венесуелі. Для таких проєктів потрібні значні кошти та довгострокові контракти на постачання нафти.

Одним із потенційних великих покупців є Індія. Але якщо вона продовжує закуповувати значні обсяги російської нафти, домовитися про нові довгострокові постачання американським компаніям буде складніше.

Тому економічні інтереси американських корпорацій можуть дедалі більше розходитися з намаганням Трампа знайти компроміс із Москвою. І це створює додаткове напруження всередині республіканського середовища.

Саме тому я не дивуюся, що Зеленський отримав можливість виступити на Fox News. Це один із найважливіших консервативних телеканалів США, і його аудиторія має почути українську позицію безпосередньо.

Зеленський відповів на звинувачення, що він нібито не хоче миру. Він заявив про готовність до припинення війни по лінії бойового зіткнення, але це не означає згоди виконувати всі політичні та територіальні вимоги Путіна.

Трамп постійно повторює, що Україна не хоче домовлятися. А Зеленський приходить на телеканал, який дивиться республіканська аудиторія, і прямо пояснює, до якої угоди готова українська сторона.

На мою думку, це свідчить про те, що Трамп уже не має беззаперечної підтримки всього республіканського середовища. До того ж впливові економічні групи не хочуть нескінченно підтримувати політичні кроки, які суперечать їхнім інтересам.

А Росія вкотре відклала можливий результат переговорів на період після американських виборів. Трамп сподівався на домовленості раніше, а тепер Москва фактично пропонує повернутися до цієї теми тоді, коли політична ситуація у США вже може бути іншою.

НАБУ та інформаційний тиск

На тлі складних переговорів України зі США знову виникли резонансні антикорупційні історії. Чому публікація матеріалів НАБУ та САП іноді збігається з важливими зовнішньополітичними подіями і чи можуть ці справи використовувати для тиску на українську владу?

Почну з того, що НАБУ та САП справді роблять багато корисної роботи. Вони проводять розслідування, і сама по собі боротьба з корупцією Україні необхідна.

Але в мене виникає інше запитання: чому певні матеріали з'являються саме тоді, коли українська влада веде найскладніші переговори зі Сполученими Штатами?

Деякі публікації створюють великий інформаційний скандал, а потім ми не бачимо зрозумілого розвитку кримінального провадження. Зокрема, я не бачу належного руху в історії з Міндічем, попри те що навколо цієї теми було дуже багато публічних заяв.

Оприлюднюють записи телефонних розмов, фрагменти спілкування, різні обговорення. Проте самі розмови ще не доводять вчинення злочину. Потрібно показувати документи, конкретні дії, рух коштів та інші докази, які підтверджують відповідні звинувачення.

Крім того, виникає питання законності оприлюднення матеріалів досудового слідства. Якщо інформацію публікують ще до завершення розслідування, вона починає жити власним політичним життям.

Потім це використовують у США. Виходить якийсь конгресмен і заявляє: подивіться, в Україні знову корупція, ось про що пишуть. А що реально доведено в конкретній справі? На це вже ніхто не звертає уваги.

Я вважаю, що такий підхід може бути частиною інформаційного тиску на Україну. Особливо небезпечно це тоді, коли країну одночасно намагаються змусити погодитися на неприйнятні умови завершення війни.

Ви пов'язуєте це також зі співпрацею НАБУ з американськими структурами. На чому ґрунтується така позиція?

У 2023 році НАБУ підписало меморандум про співпрацю з ФБР. Це відома інформація, є відповідні фотографії та повідомлення про підписання документа.

У мене виникає запитання, наскільки значним є вплив американських правоохоронних структур на роботу українського антикорупційного органу. Особливо зараз, коли політика американської адміністрації щодо України викликає стільки суперечностей.

Я припускаю, що окремі інформаційні історії можуть використовувати не лише американські політичні групи, а й сили, зацікавлені в послабленні української держави. Зокрема, не виключаю російського інтересу до таких процесів.

Подивіться, наприклад, на історію навколо Sense Bank. Це колишній "Альфа-Банк", пов'язаний із Михайлом Фрідманом. Його націоналізація була важливим питанням для України, адже йшлося про великий банк із російськими власниками.

Націоналізацією займалися українські державні посадовці, зокрема представники Національного банку. Серед них був Андрій Пишний, а також до відповідних процесів мала стосунок Ірина Мудра.

Я припускаю, що інтереси колишніх власників банку можуть бути пов'язані з окремими інформаційними кампаніями. Фрідман зберігає економічні інтереси, а питання санкцій проти нього по-різному вирішували в Україні та Європі.

Можливо, певні групи намагаються використовувати антикорупційну тематику для боротьби за економічні активи й політичний вплив. Саме тому мене цікавить не лише гучність оприлюднених матеріалів, а й те, хто може отримати вигоду від їхньої появи.

А як ви оцінюєте історії навколо Єрмака, Міндіча та інших посадовців? Чи достатньо оприлюднених розмов для серйозних висновків?

Я не збираюся бути адвокатом Андрія Єрмака чи будь-кого іншого. Але давайте розрізняти реальні докази та інформаційний шум.

Наприклад, з'являються розмови про спілкування з ворожками, різні приватні історії, подробиці телефонних дзвінків. Яке це має відношення до конкретного злочину? Якщо є документи та докази, покажіть їх і рухайтеся далі в законний спосіб.

А якщо немає, навіщо розкручувати скандал, який потім нікуди не приводить?

В одній із таких історій, за моєю інформацією, йшлося про матеріали, що тягнуться ще з 2021 року. Питання в тому, чому вони стають публічними саме зараз і чому після гучних заяв ми не бачимо відповідного завершення справ.

Подібні запитання виникають і щодо інших резонансних проваджень. Ми бачимо публічні дискусії довкола колишніх посадовців енергетичного сектору, зокрема Володимира Кудрицького та Андрія Коболєва.

Стосовно Коболєва я згадував рішення Верховного Суду щодо премій, які він отримував у 2017 – 2018 роках. Мене цікавить, які конкретні юридичні наслідки мають подібні рішення і чому суспільство часто бачить інформаційні скандали, але не отримує відповідей щодо відповідальності.

При цьому я переконаний, що український державний апарат, попри всі його проблеми, загалом продовжує відстоювати інтереси країни. Це не означає, що там немає корупції чи помилок. Але не можна автоматично представляти всіх українських посадовців зрадниками лише на підставі інформаційних кампаній.

Зеленський також демонструє, що не збирається погоджуватися на неприйнятні умови. І суспільство, на мою думку, це відчуває. Після чергового загострення відносин із Трампом ми бачили зростання підтримки українського президента, яке я оцінював приблизно у десять відсотків.

Тому я розглядаю частину резонансних публікацій як інструмент послаблення державної позиції. Коли країна веде складні переговори, її намагаються втягнути у внутрішні конфлікти, щоб змусити керівництво витрачати ресурси на виправдання.

Показовою була й історія з розмовами Міндіча про виробництво ракет. На засіданні тимчасової слідчої комісії за участю Олексія Гончаренка про це говорив Штілерман.

Ішлося про те, що Міндіч у телефонній розмові обговорював можливості виробництва певної кількості ракет та нібито звертався з відповідними пропозиціями до представників влади.

Але якщо людина щось розповіла телефоном, це ще не означає, що вона справді контролювала виробництво, ухвалювала відповідні рішення чи могла реалізувати свої заяви. Вона могла просто перебільшувати власні можливості.

Штілерман, наскільки я зрозумів його пояснення, також звертав увагу на те, що окремі заяви з телефонних розмов могли бути відірваними від реальних виробничих процесів.

Однак потім такі фрагменти починають поширювати так, ніби це вже доведений факт. Їх використовують для політичних звинувачень проти українського керівництва, хоча між сказаним у телефонній розмові та конкретними діями може бути величезна різниця.

Саме тому я наполягаю: якщо йдеться про боротьбу з корупцією, повинні бути докази, повноцінне слідство та зрозумілий результат. Інакше гучні публікації можуть перетворюватися на зброю інформаційної війни проти України саме тоді, коли державі особливо потрібна сильна позиція на міжнародних переговорах.

Загородній про переговори Путіна і Трампа: дивіться відео