"Краще піти в тюрму, ніж у ЗСУ": Романенко пояснив проблему мобілізації в Україні

Росія посилює удари по українській енергетиці, хоча її наступальна кампанія не принесла очікуваних результатів на фронті. Україні потрібні додаткові ракети для протиповітряної оборони, однак зміцнення обороноздатності залежить не лише від західної допомоги, а й від розв'язання внутрішніх проблем.

Військовий експерт, генерал-лейтенант Ігор Романенко в ефірі 24 Каналу пояснив, чому Путін змінив підхід до ведення війни та за яких умов може наважитися на нову мобілізацію. Засновник фонду "Закриємо небо України" також оцінив ризики після перемир'я в Олешках і розповів, чому без зміни законодавства та відповідальності правоохоронців мобілізація в Україні не стане ефективнішою.

популярні відео

Росія перейшла до війни на руйнування

Володимир Зеленський під час візиту до Берліна заявив, що росіяни не досягають своїх цілей на полі бою, але зберігають перевагу в повітрі. Ворог атакує ТЕЦ, зокрема Ладижинську, застосовує крилаті ракети та дрони. Чи означає це початок нової хвилі енергетичного терору перед зимою і чим нинішні атаки відрізняються від минулорічних?

Ми справді бачимо зміну підходу. Кілька місяців тому Путін концептуально перейшов від війни на виснаження до війни на руйнування. І, на жаль, ідеться про руйнування нашої Батьківщини, насамперед за допомогою повітряних ударів.

Це пов'язано із ситуацією на фронті. Російські війська продовжують наступати на окремих ділянках, але не досягли тих рішучих результатів, на які розраховували під час наступальної кампанії 2026 року.

Більше того, за моєю оцінкою, цього року Сили оборони України звільнили більше територій, ніж зміг захопити противник. Подібні результати ми мали у 2022 році, але для нинішнього етапу війни це дуже важливий показник.

Росіяни зазнають і величезних втрат. За жовтень, за наведеними даними, вони втратили приблизно 54 тисячі військовослужбовців, а найбільший добовий показник сягав близько 2250 убитих і поранених.

Путін бачить ці проблеми, але поки не ухвалив рішення, як із них виходити. Один із варіантів – нова часткова мобілізація в Росії. Такі плани, на мою думку, вже розглядають, однак російський керівник не наважується на їх реалізацію через побоювання соціальних потрясінь.

Тому він дедалі більше концентрується на повітряних атаках. Особливо небезпечним є те, що Росія намагається зруйнувати нашу критичну інфраструктуру саме перед зимою.

Йдеться не лише про електроенергію. Удари по відповідних об'єктах можуть порушити водопостачання, опалення та інші системи, від яких залежить життя людей у містах.

Ми повинні максимально зміцнювати протиракетну оборону. Це насамперед питання постачання відповідних засобів від партнерів, адже для протидії балістичним ракетам потрібні спеціалізовані системи.

Але не менш важливо розвивати й інші компоненти протиповітряної оборони. Українці вже демонструють значний потенціал у створенні нових технологій і засобів протидії безпілотникам.

Я вважаю, що потрібно розширювати можливості організованих груп протиповітряної оборони, зокрема для захисту місць, де люди живуть і працюють. Держава та союзники намагаються забезпечувати відповідні засоби, але необхідно використовувати й наш внутрішній потенціал.

Окреме значення має підготовка майбутніх офіцерів. Наприклад, ми разом з іншими благодійними фондами допомагаємо забезпечувати сучасними тренажерами курсантів Харківського університету Повітряних сил.

Жоден тренажер повністю не замінить реальних бойових умов. Але він дозволяє максимально наблизити підготовку до того, із чим офіцери зіткнуться під час служби. А від їхньої професійності залежатимуть ефективність підрозділів і зменшення втрат.

Зараз головне завдання – посилити захист від ракет і безпілотників на всіх рівнях. Саме руйнування енергетичної інфраструктури, на мою думку, стало одним із пріоритетів Путіна після невдач його військ на землі.

Українське керівництво шукає різні способи отримати необхідні засоби. Зокрема, Зеленський запропонував можливість тимчасово, на місяць, припинити удари по російських нафтопереробних заводах, якщо Сполучені Штати натомість забезпечать Україну відповідною кількістю протибалістичних ракет.

Це один із можливих варіантів домовленостей, який міг би дозволити зміцнити нашу оборону перед найскладнішим зимовим періодом.

Де Україна може отримати додаткові ракети для Patriot

Німеччина та Велика Британія готують спільний план посилення української ППО, який хочуть представити на засіданні у форматі "Рамштайн" 17 листопада. Водночас Борис Пісторіус говорить про нестачу інформації зі США щодо термінів постачання Patriot, а виробництво ракет PAC-2 GEM-T у Німеччині лише розпочинається. Чи можуть європейці передати Україні ракети зі своїх запасів, поки ми чекаємо на обіцяні 500 американських ракет?

Допомогти можуть і європейці, і американці. У європейських країнах є певні запаси ракет, але тут виникає питання термінів їхнього обслуговування та подальшого використання.

Частина ракет наближається до завершення визначеного періоду експлуатації. Якщо їх і далі зберігати, виникатиме потреба в перевірках, обслуговуванні або заміні на новіші вироби.

Тому українське керівництво пропонує партнерам передати такі ракети нам зараз, коли вони надзвичайно потрібні для оборони. А згодом їхні запаси можна буде поповнити за рахунок майбутніх американських постачань.

Йдеться, зокрема, про ті 500 ракет, які планують поставити пізніше. Водночас конкретні терміни їхнього надходження залишаються важливим питанням, адже Україні захист потрібний уже зараз, а не через кілька років.

Однак не всі європейські країни готові швидко передавати свої запаси. Причина полягає не лише в кількості наявних ракет, а й у російському тиску.

Путін фактично погрожує європейцям можливими ударами, якщо вони продовжуватимуть допомагати Україні. І деякі держави побоюються, що після передавання ракет самі залишаться з недостатньою кількістю засобів для власної оборони.

Тому доводиться шукати варіанти, які дозволять одночасно посилити Україну та гарантувати партнерам подальше поповнення їхніх арсеналів.

Що стосується Дональда Трампа, то, на мою думку, з ним потрібно говорити його мовою. Він постійно наголошує на угодах, тому й нам необхідно пропонувати конкретні домовленості, які можуть забезпечити результат.

Якщо він хоче припинення українських ударів по російських НПЗ, тоді потрібно предметно обговорювати, які засоби протиракетної оборони США можуть надати натомість.

Така логіка домовленостей простежується і в інших дипломатичних ініціативах, пов'язаних із війною. Наприклад, ми бачили, як гуманітарну операцію в Олешках представляли як особисте дипломатичне досягнення Меланії Трамп.

Але практичну реалізацію таких операцій забезпечують відповідні структури, зокрема розвідувальні та військові. Публічне представлення домовленості й реальна робота з порятунку людей – це не одне й те саме.

Важливо, що вдалося евакуювати значну частину наших громадян. Але гуманітарний результат не повинен заважати оцінювати військові наслідки домовленостей, особливо якщо росіяни могли використати режим тиші для власних потреб.

Росія використала перемир'я для посилення позицій

Після завершення перемир'я в районі Олешок Генштаб повідомив, що російські війська використали ці кілька днів для перегрупування, облаштування антидронових сіток і поповнення боєприпасів. Наскільки це може посилити атаки на Херсон, чи можливі нові спроби форсування Дніпра та яких загроз тепер варто очікувати?

Насправді це було досить передбачувано. Ми вже обговорювали, що росіяни можуть використати гуманітарну паузу для власних військових цілей. І саме так, на мою думку, вони й вчинили.

Не потрібно було мати ілюзій щодо поведінки російського командування. Воно отримало час, який можна було використати для посилення позицій, підвезення необхідних засобів та підготовки до подальших дій.

Тут важливо пам'ятати і про ширші цілі Кремля. Росія незаконно включила Херсонську область до своєї Конституції, як і ще три українські області. Тому її керівництво не відмовилося від планів установити контроль над усією територією регіону.

Росіяни вже неодноразово здійснювали пробні атаки на Херсонському напрямку. Ми пам'ятаємо їхні дії в районі Антонівського мосту, на островах Дніпра, поблизу Олешок і на суміжних ділянках.

Зараз вони можуть використати посилені позиції для нових спроб атакувати українські підрозділи. Але це не означає, що Росія вже має достатньо сил для масштабного форсування Дніпра.

Сам Дніпро залишається дуже серйозною природною перешкодою. Він суттєво ускладнює наступальні дії, а правий берег у багатьох місцях має висотну перевагу, що важливо для оборони.

Водночас ми не можемо недооцінювати небезпеку окремих атак. Російське командування може намагатися діяти невеликими групами, використовувати острови та перевіряти стійкість українських позицій.

Потрібно також врахувати, що протягом цих приблизно трьох днів мешканці Херсона отримали перепочинок від постійних ударів. Для людей це було надзвичайно важливо, але для військових необхідно оцінити, які можливості за цей час отримав противник.

Є й ширший аспект російських планів. З'являється інформація, зокрема з посиланням на розвідувальні оцінки, що Кремль розглядає нові наступальні дії на кількох напрямках.

Йдеться про південь, Харківщину та Чернігівщину. Російське керівництво також продовжує просувати ідею створення так званих санітарних або буферних зон поблизу українського кордону.

Насамперед вони розглядають Сумську та Харківську області, але серед потенційних напрямків згадується й Чернігівщина.

Поки що, за моєю оцінкою, Росії не вистачає сил для одночасної реалізації таких масштабних планів. Саме тому питання додаткової мобілізації стає для Путіна дедалі актуальнішим.

Він може спробувати залучити нові резерви, щоб збільшити кількість військ на цих напрямках. Але це потребуватиме часу, підготовки та відповідного забезпечення.

Наступальна кампанія 2026 року фактично не принесла Росії запланованих результатів. Тому я не виключаю, що частину її цілей російське командування вже переносить на наступний рік, можливо, на весну.

Із цим пов'язане й посилення повітряних атак. Поки росіяни не можуть досягти вирішальних результатів на фронті, вони намагаються завдавати Україні максимальних збитків ракетами та безпілотниками.

Які висновки потрібно зробити після подій на Борщагівці

СБУ повідомила про встановлення приблизно сотні осіб, причетних до подій у Петропавлівській Борщагівці, а Кирило Буданов заявив про зовнішній вплив. Водночас військовослужбовець Антон Колумбет звернув увагу на можливе існування тіньових схем із вивезення новомобілізованих та військових, які самовільно залишили частини. Які висновки держава повинна зробити із цього інциденту?

На мою думку, рішення потрібно ухвалювати щонайменше у двох напрямках. Про ці проблеми військові говорять уже давно, фактично з 2022 року, але необхідні зміни досі не реалізовані повною мірою.

Перше – це зміна законодавства та посилення відповідальності за виконання обов'язків щодо оборони держави. Ідеться як про військовослужбовців, так і про цивільних громадян.

Друге – забезпечення реального виконання навіть тих законів, які вже існують. Тому що проблема полягає не лише у формулюваннях нормативних документів, а й у тому, як відповідні органи реагують на порушення.

Ми знаємо, що в Україні діють групи, які пропонують допомогу людям у разі проблем із мобілізацією або перебуванням у військових частинах. Такі пропозиції з'являлися в інтернеті ще з 2023 року.

Коли виникає резонансний випадок, досить швидко знаходяться юристи, медики та інші люди, які починають брати участь у ситуації. Але тут потрібно з'ясовувати, хто саме вони, на яких підставах працюють і чи є в їхніх діях порушення закону.

Наприклад, після подій у Петропавлівській Борщагівці значну увагу привернула жінка, яку представляли як медичну працівницю. Виникли запитання щодо закладу, від імені якого вона нібито діяла.

Я вважаю, що такі обставини мають бути предметом перевірки компетентних органів. Якщо існують незаконні схеми, правоохоронці повинні виявляти їх раніше, а не лише після суспільного резонансу.

Потрібно пам'ятати, що законодавство визначає обов'язки громадян щодо військового обліку, проходження необхідних процедур і надання документів про стан здоров'я, сімейні обставини та інші підстави, які впливають на можливість служби.

Якщо відповідні вимоги порушуються, реагувати на це повинні уповноважені державні органи.

І саме тут виникає запитання до поліції та Державного бюро розслідувань. Вони мають займатися можливими правопорушеннями, а не перекладати цю роботу на військовослужбовців.

Ми часто бачимо, що правоохоронці починають активно працювати вже після конфлікту, коли проблема накопичилася й вийшла назовні.

Але потрібна робота на випередження. Якщо існують групи, які можуть організовувати незаконне вивезення військових або іншим чином перешкоджати виконанню військового обов'язку, це необхідно перевіряти завчасно.

І відповідальність повинні нести не лише безпосередні учасники таких схем, а й посадові особи, які мали повноваження запобігати порушенням, але не забезпечили належної роботи.

Тому після подій на Борщагівці недостатньо просто встановити учасників конкретного інциденту. Потрібно розібратися, чому проблема виникла, які механізми не спрацювали та хто відповідає за їхню роботу.

Чому мобілізація потребує зміни законодавства

Сергій Стерненко та Юрій Бутусов знову порушили питання реформи мобілізації, яку раніше активно обговорювали, але помітних змін суспільство так і не побачило. Чи потрібно повернутися до цієї реформи та краще пояснювати людям, що саме держава збирається змінювати?

А що тут комунікувати, якщо необхідних рішень досі немає? Ми багато говоримо про реформування мобілізації, але принципові підходи залишаються практично незмінними.

Зараз значну частину відповідальності за цей процес фактично покладено на командування Сухопутних військ. Але я вважаю це принципово неправильним.

Мобілізація – це завдання держави, а не окремого виду Збройних сил. Відповідальність за організацію процесу насамперед повинні нести уряд і відповідні цивільні державні органи.

Збройні сили мають виконувати свої безпосередні завдання, готувати військовослужбовців і забезпечувати оборону. А держава повинна створити механізм, який дозволить законно, організовано й ефективно комплектувати військо.

Ми бачимо, що уряд почав активніше займатися питаннями мобілізації. Однак увага знову зосереджується насамперед на тих громадянах, які вже перебувають на обліку та працюють у легальному полі.

Зокрема, проводяться перевірки бронювання, визначаються випадки, коли воно могло бути оформлене з порушеннями. Безумовно, це потрібно робити, адже в системі бронювання також можуть бути корупційні механізми.

Але таким підходом ми охоплюємо лише тих, про кого державі й так відомо.

За наявними оцінками, є понад 200 тисяч осіб, яких відносять до тих, хто ухиляється від виконання обов'язків, пов'язаних із мобілізацією. Окреме питання – військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини.

І тут потрібно чітко визначити відповідальність. Якщо йдеться про порушення законодавства, працювати повинні правоохоронні органи, передусім поліція.

Я не заперечую необхідності притягувати до відповідальності представників ТЦК, які самі порушують закон. Закон повинен однаково діяти і для працівників ТЦК, і для всіх інших громадян.

Але не можна зосереджувати всю увагу лише на можливих порушеннях з боку представників територіальних центрів комплектування, залишаючи без належного реагування інші проблеми.

На мою думку, поліція знає про значну кількість випадків ухилення та самовільного залишення частин. Однак активна робота в цьому напрямку може бути непопулярною, а посадовці не завжди готові брати на себе відповідальність за такі рішення.

Тому в нас зберігається ситуація, коли військові виконують функції, які повинні здійснювати інші державні структури.

Є й проблема співвідношення відповідальності за порушення законодавства та проходження служби. Я вважаю, що нинішні механізми не створюють достатньої мотивації для виконання військового обов'язку.

Зараз законодавство таке, що краще піти в тюрму, ніж у Збройні сили. І поки цього не змінити, зрушень у мобілізації не буде.

Я говорю про необхідність переглянути відповідальність за невиконання законодавчих вимог. Держава повинна створити зрозумілу систему, у якій кожен відповідає за свої дії, а порушення не залишаються без належної правової оцінки.

Друге принципове питання – хто саме має працювати з громадянами. Перевірки та інші передбачені законом заходи повинні виконувати уповноважені правоохоронці в межах своїх повноважень.

А коли процесами, які належать до компетенції державних органів, фактично керує командування Сухопутних військ, система продовжує працювати за старими принципами.

Без зміни цього підходу реформа не дасть потрібного результату.

Зараз також обговорюють можливість переглянути приблизно 5% бронювань, щоб виявити випадки їхнього неправомірного оформлення. Але це знову стосується людей, які вже обліковані й відомі державним структурам.

Натомість ті, хто перебуває поза належним обліком або порушує встановлені вимоги, залишаються проблемою, яка потребує системної роботи.

Усі відповідальні посадові особи повинні виконувати свої функції. Уряд – організовувати державну політику, правоохоронці – реагувати на порушення закону, військове командування – забезпечувати виконання бойових завдань і підготовку особового складу.

Я побоююся, що необхідні рішення можуть знову відкласти до того моменту, коли ситуація стане значно складнішою.

Якщо Путін наважиться на часткову мобілізацію та зможе додатково призвати, наприклад, 300 тисяч людей, Росія спробує використати ці сили для нових наступальних дій.

Тоді Україні доведеться реагувати вже на зміну чисельності російських військ, а не готуватися до неї заздалегідь. І наздоганяти противника в таких обставинах буде значно важче.

Росія перейшла до війни на руйнування: дивіться відео