Смалець проти Корони: як 85 солдатів відмовилися кусати папір і ледь не запустили крах імперії

Іскра спалахнула тоді, коли серед місцевих солдатів-сипаїв поширилася моторошна звістка, нібито оболонки нових гвинтівкових патронів просякнуті сумішшю яловичого та свинячого жиру. Ця фатальна зневага до релігійних почуттів індусів та мусульман спровокувала найкривавіший бунт вікторіанської епохи. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Чому звичайна гвинтівка Енфілда стала каталізатором наймасштабнішого антиколоніального вибуху?

У січні 1857 року на військовій базі Дум-Дум поблизу Калькутти британське командування, засліплене зверхністю та відірване від реалій місцевого життя, вирішило переозброїти Бенгальську армію. На зміну старим мушкетам прийшла новітня нарізна гвинтівка Енфілда зразка 1853 року (Pattern 1853 Enfield) – ця зброя була смертоносною та точною, але мала один нюанс, що виявився критичним. Річ у тім, що паперовий патрон, який містив порох і кулю, був рясно змащений тваринним жиром для захисту від вологи та полегшення заряджання.

Щоб здійснити постріл, солдат мав відкусити край цього патрона зубами, перш ніж висипати порох у ствол. Для європейського піхотинця це була звичайна рутина, але для індійського сипая – квиток до духовної загибелі. Чутки, що миттєво розлетілися казармами, стверджували – мастило виготовлене із суміші яловичого лою та свинячого смальцю. Для індуса-брахмана корова є священною твариною, і навіть дотик до її м'яса чи жиру означав миттєву втрату касти, соціальну смерть та вічне прокляття. Для мусульманина ж свиня – нечиста тварина, і куштування її жиру є страшним табу (харамом).

Британські офіцери намагалися заперечувати ці факти, пропонували солдатам самим змащувати патрони бджолиним воском або олією, але довіру вже було знищено. Сипаї повірили, що колонізатори навмисно намагаються осквернити їх, аби потім насильно навернути до християнства. А далі напруга зростала просто щодня. У березні 1857 року в Барракпурі молодий солдат Мангал Пандей підняв зброю проти своїх британських офіцерів, ставши першим мучеником майбутнього повстання, а його страта лише підлила масла у вогонь.

Справжній надпотужний вибух пролунав у місті Мірут. Ще наприкінці квітня 1857 року 85 сипаїв відмовилися торкатися "проклятих патронів", за що 9 травня британці публічно зірвали з них уніформу та закували в кайдани. Наступного дня їхні товариші по зброї підняли заколот, перебили британських офіцерів, звільнили в'язнів і рушили маршем на Делі. Ось так звичайна гвинтівка перетворилася на детонатор, який підірвав фундамент Британської імперії в Азії.

Найважливіше про повстання сипаїв в Індії у 1857 – 1859 роках: дивіться відео american_europ_eastern_studies

Як кривавий бунт сипаїв перекроїв політичну карту світу та знищив Ост-Індську компанію?

Захопивши Делі, повстанці проголосили лідером 81-річного Бахадур-шаха II – останнього номінального імператора з династії Великих Моголів. Те, що починалося як військовий заколот через релігійну образу, блискавично трансформувалося у масштабну війну за незалежність, яка охопила всю північну та центральну Індію. До сипаїв масово долучалися селяни, ремісники та місцеві аристократи, які втратили свої землі через хижацьку політику Ост-Індської компанії.

Конфлікт відзначався апокаліптичною жорстокістю з обох боків. Світ здригнувся від новин про різанину у Канпурі, де повстанці під проводом Нана Сагіба вбили сотні британських жінок та дітей, скинувши їхні тіла у колодязь. Цей жахливий епізод розв'язав руки британському командуванню для безпрецедентної за садистською винахідливістю помсти, яку місцеві з жахом прозвали "Диявольським вітром".

Колоніальні війська спалювали цілі села, вішали підозрюваних без суду та слідства, а також масово застосовували моторошну страту – прив'язаних до жерл гармат сипаїв розривали на шматки артилерійським пострілом. Такий метод обрали не випадково – розшматування тіла позбавляло індусів надії на правильну реінкарнацію, а мусульман – на потрапляння до раю.

До середини 1858 року, завдяки перекиданню підкріплень з Європи та підтримці лояльних сикхських і гуркхських полків, британцям вдалося потопити повстання у крові. Делі впало, сини Бахадур-шаха були розстріляні, а самого старого імператора відправили у вигнання до Бірми. Проте перемога виявилася пірровою для самої Ост-Індської компанії – британський уряд її ліквідував.

Уся влада, території та армія в Індії перейшли під управління Корони. Королева Вікторія стала прямою правителькою цих територій, розпочавши нову епоху – Британського Раджу, яка триватиме аж до 1947 року. Ось так чутки про тваринний жир на шматках паперу не лише коштували життя сотням тисяч людей, але й назавжди змінили політичну архітектуру планети.