Відповідь на питання очевидна, як і те, що Крим не омивається океанами і не стане російською територією. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Підміна фактів політичною інтерпретацією

Хоча в одному з інтерв'ю Дональд Трамп заявив, що Україна "віддала" Крим і пов'язав це з діями адміністрації Барака Обами, проблема полягає не лише в спрощеному трактуванні історії і географії, якщо оцінювати розуміння влаштування Чорноморської акваторії американським президентом. Таке формулювання зміщує відповідальність за втрату контролю над півостровом із Росії, яка здійснила окупацію, на Україну та її західних партнерів. Водночас воно залишає поза увагою міжнародно-правовий статус Криму.

Американський політичний естеблішмент має усвідомлювати, що насправді сталося у 2014 році. Тоді російські військові без розпізнавальних знаків почали захоплювати ключові об'єкти в Криму, а потім окупаційна влада провела так званий референдум, після чого Росія оголосила про включення півострова до свого складу.

Україна не визнавала і не визнає ці дії законними. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію 68/262, яка підтвердила територіальну цілісність України в міжнародно визнаних кордонах і наголосила, що кримський референдум не може бути підставою для зміни статусу півострова.

Це важливий факт в контексті оцінок заяв Трампа.

По-перше, Україна не втратила півострів. Він фізично і тимчасово перебуває в окупації. Втрата Україною фактичного контролю над Кримом не означає добровільної передачі території Росії або визнання зміни кордонів законною. Тому формулювання "Україна віддала Крим" не виступає адекватним формулюванням, а підміняє встановлену послідовність фактів політичною інтерпретацією.

По-друге, якщо брати до уваги критику Барака Обами і логіку позиції Дональда Трампа, то своїми діями американський президент лише продовжує лінію власного попередника. Він не протидіє діям російської сторони щодо утримання окупації над півостровом.

При цьому напад і окупація – це злочинні дії Російської Федерації як суб'єкта і єдиної відповідальної сторони, яка має відчути наслідки протиправних дій у майбутньому.

Чому заяви Дональда Трампа мають важливе політичне значення і підтекст?

Коли президент США говорить про Крим у контексті можливого завершення війни, його слова важливі не лише як особиста оцінка історії. США мають значний вплив на міжнародні переговори та узгодження формату закінчення війни.

Декларація Дональда Трампа дає підстави вважати, що на риторичному рівні він фактично визнає "правомірність і незмінний факт окупації". Такі дії створюють основу для офіційного політичного визначення з боку американського президента, що кардинально суперечить не тільки баченню України, а й канонам міжнародного права і "правилам гри" в цілому.

Однак необхідно розрізняти дві речі: політичні заяви окремого лідера та офіційну позицію держави. Одне інтерв'ю саме по собі не доводить, що США ухвалили рішення визнати російський суверенітет над Кримом. Але воно демонструє, наскільки питання півострова залежить від політичної риторики та переговорних пріоритетів. Для України це означає необхідність системно пояснювати партнерам, чому деокупація Криму не може зводитися до другорядного питання в переговорах про припинення бойових дій.

Поки американські переговорники "заплющують очі" на вимоги росіян до окупації усієї території Донецької області, де-факто, питання Криму не має бути зняте з переговорного столу, а "дипломати" від США не мають права позиціонувати статус півострова у подібному форматі.

Чому деокупацію потрібно повернути в центр міжнародного порядку денного?

Попри складну ситуацію для української дипломатії і всі проблеми з виконанням такого завдання, є щонайменше три конкретні причини активізації зусиль щодо Криму.

Перша – збереження принципу територіальної цілісності. Якщо захоплення території силою згодом приймається як незворотний факт, це послаблює міжнародні механізми стримування агресії. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 68/262 закріпила позицію міжнародної більшості щодо кордонів України. Цей принцип необхідно підтримувати не лише в річниці окупації, а й під час будь-яких переговорів про завершення війни.

Хочеться сподіватися, що події з тимчасовою окупацією Криму не "мотивуватимуть" інші держави до аналогічних дій, а наші європейські партнери мають розуміти важливість цієї ситуації. Нехай тема Гренландії і дещо затихла.

Друга причина – становище людей на окупованому півострові. Політична дискусія про Крим не повинна обмежуватися питанням прапора над адміністративними будівлями. Вона стосується прав кримських татар, вірмен та інших народів, які населяють півострів. Стосується свободи слова, становища політв'язнів, доступу до української освіти та збереження української й кримськотатарської ідентичності.

Якщо майбутнє півострова обговорюватимуть лише через призму територіального компромісу, права його мешканців ризикують залишитися на периферії переговорів.

Третя причина – безпека Чорноморського регіону. Крим має стратегічне значення через географічне положення, військову інфраструктуру та можливості впливу на морські комунікації. Тому питання контролю над півостровом стосується не лише двосторонніх відносин України та Росії, а й ширшої європейської безпеки.

Ці аргументи не означають, що деокупація має простий або швидкий військовий сценарій. Вони означають, що складність її досягнення не є підставою виключати це питання з міжнародної політики. Утримання позицій російської армії в Криму – це системна загроза для безпеки Чорноморської акваторії і ризик для країн НАТО.

Якщо інформаційні "напади" Дональда Трампа на Володимира Зеленського лише мобілізують українське населення проти спроб зовнішнього тиску, то і подібна позиція щодо Криму має актуалізувати тему деокупації півострова.

Окупацію Криму не можна вважати "вирішеним питанням" лише тому, що вона триває роками або тому, що впливовий політик пропонує спрощене пояснення подій. Деокупація має залишатися предметом міжнародної політики, доки Україна не відновить контроль над півостровом.